Повільне  тривожне  колесо.  На  ньому  –  розбитий  чорт.
А  пам’ятаєш,  як  ти  боявся,  щоб  я  –  не  вниз.
Нас  хтось  по  колу  викреслює.  І  все  б  нічо...
Світла  богиня  пива  шукає  хмиз.

В  синьому  парку  запахне  торішній  спокійний  дим,
І  ти  з  цього  приводу  вдягнеш  сорочку  кольору  тьми,
Посадиш  на  руки  іншу,  розкажеш,  як  тут  ходив,
Як  між  містами  сплітався  ніжно-життєвий  міф.

І  тільки    тривожне  колесо  скрипне,  наче  з  вини,
Про  ті  вихідні  осінні,  небо  „на  сто  ключів”,
На  язиках  човнових  присмак  деревини,
Про  душу  одну  маленьку,  яку  ти  в  собі  мовчиш...

Так,  мов  порве  намисто  сіра  якась  чума.
Так,  мов  протягне  рану  потяг  від  N  до  Z,
Сумно  покаже  ребра  зачаток  твого  човна,
Важко  на  тебе  глянуть  очниці  пустих  планет.

Світла  богиня  пива  підпалює  голоси,
Неначе  ми  не  говоримо  –  п’ємо  взаємний  дух...
...Тут  завтра  нова  трава  набереться  сил.
А  післязавтра  –  колесо  наше  увійде  в  рух.