Доброму часу двічі не бути,
тому душі розсічу білі пути
і  подолаю  халепу і  страхи,
а потім подамся в монахи.

Геть з мого  даху   скажений вітер!

Птиця  строїть комизу в криниці.
Білими нитками шиті чорниці.
Розпукли очиці  – рожеві суниці,
після темниці, після блудниці.

Геть з мого гаю   скажений вітер!

Ти вже їй душу  не розсічеш,
і словом   велике життя  не взрічеш.
Серце не гріє, не б’є джерелом,
з гонором й ревом ти не герой.

Геть з мого раю   скажений вітер!


Мара в печінку в’їлася  салом,
очі вилазять наверх лоба жахом.
Муки, Дрочиловій, грають онуки,
зміюки  не має гірше гадюки.

Геть з мого саду  скажений вітер!


Сам собі граю, сам собі скачу,
Захочу пробачу, захочу завважу.
Все без докору совісті  кину,
сам  собі буду терти спину.

Геть з мого краю   скажений вітер!

Мокро згорів, і ледь під  інстинкти
викрутив  дзигу сонця світинки.
Ой, не забуду  всі  небезпеки,
ясним вогнем згорають бабехи.

Геть з мого  хламу   скажений вітер!

Персте, боюсь у Бога за пазухою,
Версте, боюсь  блудитися жагом.
Як  делікатно   граєш на нервах.
Безсмертно лукава грає в стервах.


Геть з мого яру   скажений вітер!

Переживаю  голос у горлі,
і у три сили б’ю в груди  голі.

Геть з мого ставу   скажений вітер!

Тут саме  яйла   руйнує море,
і під горою скисає горе,
у  жилах якого  розшарпані нерви.
СУзір'я зірок -  арени,  афери.

Геть з мого неба  скажений вітер!

Страшена ярість  на горизонті!
Відвертим полум’ям грають  понти.
Грають жарти  від пупа  думок,
в'яне  уява  від галушок…


Доброму часу двічі не бути...