Тарас Іванів****** Знов Мрія Безжальна, невтримна Оволодіває мною Й нещадно Веде по битому шклу життя До завіяних півнезримих І таких далеких примар, По шклу – без взуття... Відбирає гордість, принижує, Змушує плазувати навколішках Перед паном випадком І тремтіти за кожною Подачкою Жорстокої і облудноликої Удачі Не визнає ні болю, ні втомлення, А тим більше розумного помірковування: „Іди! Біжи! Повзи! Рабом безсловесним прислуговуй, Песиком заглядай у вічі Своїй обраній І ночами вискавчуй відчай – І не смій Ні крапельки спокою чи насолоди На стороні Жорстоко себе обманюй, Навісній І уперто іди шляхами Між вітрами, снігами, туманами – За нею – Зіркою твого щастя!...” І я безсило слухняний Радую своє серце Щовранішньою зіронькою Іду, віддаю Розум, почуття, безсмертя Безумству навіяному... І слухатимусь доти, Поки не засміється Мрія у вічі „Я так натхненно В тобі проростала Фантазій прозорими віялами.... І ти мені ПОВІРИВ! Не перевелися ще ж, бач, Слава Богу, диваки На світі!...” І тоді повернеться до мене Спокій і ясний тихий розум.... здІйсниться ..... І лиш потім Закружляють У танці Мене Такі пізні, і такі веселоокі Діти....
|
2008 © Тарас Гриб |