Дерева вищі тут од ліхтарів.
Лиш дуне вітер – закипають листям.
Ти так хотів, - ти над усе хотів
Залишитися в цьому передмісті.

Нас сніг і голод гнав тоді і гнав,
Години дві було до електрички,
І ми крізь хрускіт перемерзлих трав
Побачили суниці і порічки,

І виноград, заплетений під дах,
І стіл в мережках вишень недозрілих.
О, як тоді до сліз смачним запах-
ла десь картопля смажена. І в жилах

спинялась кров від туги. Так бува...
Ми намагались не звертать уваги...
Та, щедрих на цілунки і слова,
Пекла бездомність поглядом блудяги.

І так довкола тихо все було,
На станції отій передріздвяній,
Розводи колій снігом замело,
І від утоми ми були, як п’яні.

Колись все буде: червень, спориші,
Порічки, м’ята, ще щось через кому.
Не знали ми, що таїнство в душі
Було зародженням нового дому.