Чорно-білі потяги зими
проминули станцію Коз[л]ятин.
Щем – додай, а відчай – відніми:
станеш сильним.
[хочеться багатим :-).

На подерту скатерку полів
осідає мертва позолота.
Я живу в країні, де голота
не смакує рими серед слів.

Для голоти – хліба і розваг!
А мені затьмариться… Й можливо,
у кількох римованих словах
стану вільним.
[хочеться щасливим :-)

Передмістя шибениць і плах!
Це моє повернення – як втеча
у минуле праведно-лелече,
за коротку вічність до тепла.

Від перону – кола по воді.
За відсутність – вирок і догана.
Заживе повернення й тоді
стану справжнім.
[хочеться  коханим :-)

Я – b2, b8 – снігурі:
шах – і мат: не виграти криницю,
де вода гартується у крицю
від зорі до вічної зорі.

Не сумуй. Лишається пройти
кілька вулиць – ось і двір Спокути,
де до столу звузяться світи
й хліба-солі.
[схочеться цикути :-(

Крізь бокали – сонце навскоси,
хлібні крихти мнуться пластиліном.
Зграя слів шукає вирій клином,
серед них „спаси” й „не вознеси”.

Бути чи не бути – як вино,
пити чи не пити – антитези:
щоб не вибрав, друже, все одно –
станеш п’яним.
[хочеться тверезим :-)

Тоне небо в цинковій труні.
Вимерзають сльози на цямрині.
Пляшку – Галі,
квіточку – Марині,
рештки світу – Богові й мені.