Ваше ймення в крові бринить – Так, що поголос затиха. Ви мене обертаєте вмить В дикі паростки прагріха. Ніч - в нашестя пророчих чар, День - в гадання на пелюстках, Душу тиху - в пекельний жар, Точний розум - в словесний жах. Тіло у причинну дуду, Що пустим полям виграє І без рук і без губ біду (мов бордель - наслання моє). А в коханки - що ж - екстер'єр, як в Монро, все - одне в одно. Будь-який здолає бар'єр Вправне, викохане стегно. Ну, а може - це рід примар, Просто ревнощів злих мана?.. Та питання любовних чвар – Вашій жінці, на те й вона. Хай вирішують разом - чий, Ділять гроші, сперму, брехню, А мені - лиш світло очей, Випадковим дотиком сню. Й вистачає тіні повік – Вас пізнати в пітьмі німій. Все тому, що - не мій це вік, Все тому, що це вік - не мій. У моїм - не ковтають слова Спраглим ротом, марнуючи дні. Там, мов випалена трава, Ви уже не потрібні мені. 2001 г. * * * (Из забытого цикла "ЧУЖОМУ МУЖУ") Ваше имя, в крови звеня, заглушает слова молвы. Вам дано превращать меня в разрастанье дикой травы. Ночь - в нашествие вещих чар, день в гадательный лепесток. Душу кроткую - в злобный жар, точный ум - в бессмыслицу строк. Тело - в чокнутую свирель, что играет пустым полям, и без рук, и без ног... бордель? - до чего же уныло там! У любовницы экстерьер деловой (поддельной) Монро, отработанный свод манер, тренированое бедро. Ну а вдруг она - мой мираж? Просто ревность воплощена... Но вопросы любовных краж пусть решает Ваша жена. Пусть они разбирают - чей, делят деньги, сперму и ложь, остается мне свет очей да касанмй случайных дрожь. И хватает веки смежить, чтобы видеть - какой Вы весь... Я привычная здесь не жить, я привычная жить не здесь. Там не нужно душить слова ртом, осушенным от слюны. Там, как выжженная трава, Вы мне будете не нужны.
|