укр       рус
Авторiв: 415, творiв: 44607, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Опубліковано: 2008.02.24
Роздрукувати твір

Йосип Струцюк

СТОРОЖОВІ ВЕЖІ


По селах наших у чужій неволі,
щоб не ридав між бань святих подзвін,
колись ми зводили у Дикім полі
не просто вежі, а сторожові.
Йшла татарва — і загорались віхті,
і чорний дим котив під небеса,
тікав до схову той, хто встиг добігти,
козак здіймав шаблюку на ординця сам.
І ранок шлях пускав в галоп за ніччю,
а ніч усі байраки розбудила,
і відступала татарва із нічим,
І коні гризли на скаку вудила,
Молились люди, як уже належить,
і дякували Богу, як і завше.
А в полі дикім догорали вежі
нараз пів-України врятувавши...
Потому вже не татарва, а гірше:
орди нової не нова навала,
між селами і в селах вежі звівши,
пів-України з веж тих пантрувала.
У тридцять третій голод падав ницьма
мій родовід за крок од колоска,
а зверху упереджена рушниця
косила із патронів ВЧК.
В такій нужді не схаменешся раптом,
що ми вже для нащадків неживі.
Нам чола обнесли колючим дротом,
на вишки спершись на сторожові.
Тепер навіщо: хто ми? йдем куди?
Якщо вже табір, то до скону табір.
В державі цій один енкаведист
перестріляє всеньке наше стадо.
Вже не молились навіть, як належить,
не скаржились і не кляли, як завше.
За нами всюди кантувались вежі,
нараз всю Україну розтерзавши.
В собачий вік завили по-собачи
між реп'яхами перегнилих літ.
Таких падінь важких ще світ не бачив
й тортур таких не відав той  же світ.
І все ж за мертвих!
Все ж і за живих!
Є істина просмалена одна:
як не зведемо ми сторожових
високих веж,
то їх зведуть на нас.

1965
© Йосип Струцюк
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Написати відгук в книгу гостей автора


Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2024 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні