I

  Лисиче над Дiнцем... де висне дим заводу,
  музика у садку та потяг в сiм годин...
  Вас не забуть менi, як рiдну Третю Роту...
  Про вас мої пiснi пiд сивий бiг хвилин...

  На щебiнь часто ми до Сущенка ходили,
  за це платили нам щоденно четвертак.
  Та по ночах дiвчат в половниках любили...
  О свiжий дух степiв, о поцiлункiв смак!..

  Де шахти на горi щодня малюють зорi,
  пiд зойки димарiв так просто ми жили,
  училися писать, звичайно, на заборi...
  та били лисичан, щоб до дiвчат не йшли.

  Ну як менi забуть далеку Бiлу Гору
  i теплий блиск очей (там трави в туманi...),
  що зрадили мене... де в нiч ясну, прозору
  носився з вiтром я скажено на конi?..

  I все менi дзюрчать швидкi холоднi хвилi,
  i все менi завод невпинно цокотить,
  i вороток скрипить про днi минулi милi,
  коли повстали ми i йшли Петлюру бить...

  Лисиче над Дiнцем... де висне дим заводу,
  музика у садку та потяг в сiм годин...
  Вас не забуть менi, як рiдну Третю Роту...
  Про вас мої пiснi пiд сивий бiг хвилин.

  II

  Зима. На фронт, на фронт!.. А на перонi люди...
  Бiля вагонiв ми спiваєм "Чумака"...
  I радiсть лоскотно бентежить нашi груди-
  Шикують злиднi нас, юнак до юнака.

  Багнетiв гострий блиск... шапки кругом лахматi...
  коло дзвiнка сестра сумуючи стоїть...
  А мати не прийшла на бiй випроводжати, -
  i серце iнодi невiльно защемить-

  Стою, неначе в снi. Чекають нас вагони...
  I ворог шле з гармат нам з-за Дiнця привiт -
  Але не боїмось ми банд злотопогонних, -
  уже не мало їх пустили ми пiд лiд -

  Зима. На фронт, на фронт!.. А на перонi люди...
  Бiля вагонiв ми спiваєм "Чумака"...
  I радiсть лоскотно бентежить нашi груди -
  Шикують злиднi нас, юнак до юнака.

  III

  Колеса тупо б'ють... по рейках перебої -
  Вже мiст через Донець давно прогуркотiв...
  Стою бiля дверей - i дихає сосною
  квилiння вiтрове про весни юних днiв...

  Рубiжне... знову путь... Володине... Кабаннє -
  нарештi Сватове, i крикнув потяг: "Стiй!"
  Сходили на базар, помилися у банi, -
  я вiршi став писать пiд вечiр золотий -

  Писав чомусь про смерть, неначе знав, що нiччю
  раптовий стрiлiв блиск вогку прониже тьму...
  Й ми знов пiдем на бiй за владу робiтничу...
  О, не забуть менi Червону ту зиму!

  IV

  Вкраїну з краю в край проходили з боями...
  Червоне танув снiг в пожежах барикад -
  I громом молодим котилося над нами,
  лунало на ланах: "Вперед за владу Рад!"

  I де ми не пройшли, нас радо зустрiчали,
  i навiть вiтер нам дорiг не замiтав.
  Дiвчата нам стрiчки червонi пришивали,
  i хлопцi радо йшли озброєнi до лав.

  V

  I знов Донеччина... i вiтер верби хилить...
  Й не вiриться, що знов побачу я село,
  давно покинуте, таке до болю миле...
  Але багато з нас додому не прийшло...

  I м'яко снiг рипить... iду тривожним кроком...
  Така знайома путь з дитинства ще менi...
  Тут рвали восени ми глiд червоноокий,
  тут рвав я квiти чар кохання восени...

  Вясе станцiя... завод... i рейки заблищали
  пiд безлiччю огнiв... Ось робiтничий клуб...
  I в небо простяглись i небо запутляли
  незчисленi ряди високодимних труб -

  Скiнчилась вистава... з ворiт виходять люди...
  О, скiльки, скiльки тут знайомих милих лиць!
  Чого ж тепер менi так тоскно й давить груди,
  чого ж холодний сум цi хвилi принесли?..

  VI

  О, де ти, брате мiй?.. Прийди хоч на хвилину...
  Ти ж так мене чекав, а я й не знав, що ти
  мене давно змiняв на темну домовину,
  змiняв мене давно на схиленi хрести...

  Ти ж так мене чекав... казав, що "з фронту скоро
  Володька галiфе для мене привезе...".
  Тепер не пiдем ми з тобою в Бiлу Гору,
  тепер уже тобi не треба галiфе...

  VII

  Колеса тупо б'ють... по рейках перебої...
  Вже мiст через Донець давно прогуркотiв-
  Стою бiля дверей... i дихає сосною
  квилiння вiтрове про весни юних днiв.

  VIII

  Широко розляглось з важким гарчанням мiсто...
  i вiтер з моря шле солоний теплий дух...
  i виснуть лiхтарi, як золоте намисто,
  що заквiтчали нiч безсоромну й руду...

  Каштани по боках... камiння душу давить...
  на вулицях вузьких прискорено йдемо.
  Недавно тут були i греки, i зуави,-
  справляв тут капiтал свiй золотий содом...

  I чiтко мiрний крок ряди сотень хитає...
  I сам собi здаюсь таким мiцним, мiцним...
  Здається, я i є, i мов мене немає,
  то "я" моє злилось з народу "ми" святим.

  Прискорено йдемо за днем золотокрилим,
  туди, де крицi дзвiн напружено гуде...
  I маком прапори колони рясно вкрили -
  i квiтне маком бiй, гарячий бiй сердець...

  IX

  Все вище шлях важкий... внизу гудуть бетони...
  золотобарвним сном душа палахкотить...
  Пiд срiбний дзвiн криниць, холодних i бездонних,
  кидає ранок зiр на небосхил гнiдий.

  Згорнула вже давно холоднi сивi рядна
  тiльки для нас зима... навколо все в цвiту...
  Iз зiр сяйливий мiст в Майбутнiсть неоглядну
  години перемог тiльки для нас прядуть.

  1921