укр       рус
Авторiв: 415, творiв: 43123, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Роздрукувати матерiал
Опублiковано: 2009.02.26


Анатолій Криловець

Птах, який співає


                     «Птах, який співає


               Страшні слова, коли вони мовчать,
               Коли вони зненацька причаїлись,
               Коли не знаєш, з чого їх почать,
               Бо всі слова були уже чиїмись.

               Хтось ними плакав, мучився, болів,
               Із них почав і ними ж і завершив.
               Людей мільярди, і мільярди слів,
               А ти їх маєш вимовити вперше!

               Все повторялось: і краса, й потворність.
               Усе було: асфальти й спориші.
               Поезія – це завжди неповторність,
               Якийсь безсмертний дотик до душі.



     Цими рядками Ліни Костенко хотілося б розпочати свою передмову до віршів О. У.
Є поети, які пишуть вірші, є поети, які їх складають. Що ж стосується О., то жодне з цих дієслів не виражає внутрішньої суті його творчої особистості. Мислення поетичними образами, «в риму» є для нього таким органічним, як дихати чи кохати. Власне, окреслюючи екзистенційно-творчу настанову О. У. до життя, можна констатувати: автор дивиться на світ крізь рожеві окуляри поезії. Чи не найточніше глибинну суть таких митців розкриває німецька приказка: wie der Vogel singt*.
      А співаючи, поет іноді ніби забуває, що «всі слова були уже чиїмись». І годі сказати: добре це чи погано. Як пряма алюзія до відомих рядків Т. Шевченка і П. Тичини звучить натхненний поетичний заклик:

              Обніміться як брати,
              Щоби діяти й рости…


      Та хіба піддає ґрунтовному літературознавчому аналізу свій спів соловей (до речі, один із найулюбленіших образів автора), одержимий жагою чергової пісні? Тож

                Хай палають свічками тополі,
                 Гріє душу калиновий плід…
                                          («Молитва»)


     А вже в наступному вірші бажане стає зримо відчутним і наказовий спосіб якось ніби непомітно заміщується дійсним:

               Вже край шляху палають свічками тополі…
                                    («Пам’яті батька»)


         У триптиху ж «Пам’ять про Тараса Шевченка» знову зустрічаємо калиновий мотив:

                   Червоним плодом виграє калина
                   На берегах слов’янської ріки.


       Доскіпливий читач, звичайно, може дорікнути поетові за самоповтори. Та не будьмо надто суворими критиками. Поезія О. У. – це пісня. А однією з найхарактерніших ознак пісні, як і всіх інших фольклорних жанрів, є варіантність.
        О. У. – поет глибоко традиційний. У вище згадуваному триптиху автор, звертаючись до безсмертного образу Шевченка, намагається осмислити світову велич Кобзаря, невмирущість його полум’яного слова. Щось добре знайоме й напівзабуте, нерозривно пов’язане з кращими традиціями української літератури звучить у проникливих поетичних рядках:

                   …І знову сонечко встає,
                   Проміння шле між люди:
                   Шевченко був, Шевченко є,
                   Шевченко вічно буде.


         Поети, будучи вразливими від природи, як правило, болісно переживають fin de siecle**. А тут ще й кінець другого тисячоліття із його втомою, розчаруванням, скепсисом та гіркою іронією. Дві світові війни, голодомор, тяжкі повоєнні роки… Як тут не впасти у відчай! Тож якщо входили у ХХ вік із тичинівським –

                    Молодий я, молодий,
                    Повний сили та одваги,
                    Гей, життя, виходь на бій,
                    Пожартуєм для розваги!


то закінчуємо століття з тверезим усвідомленням:

                    Поет не зрушить цього світу,
                    Він тільки подих передасть.
                                   Ю. Андрухович


        Нині наша поезія переживає свій постмодерністський період. «Бу-Ба-Бу», «Пропала грамота», «Нова дегенерація», «Гідрокартізон» – ось далеко не повний перелік тих модних літературних гуртків, покликаних зруйнувати старі естетичні канони, очистити п’єдестали духу від «тмутараканських болванів» тоталітарного минулого.
        Благословенна острозька земля виявилась відпорною на всілякі руїнницькі впливи. Чи ж не знаменно, що саме наприкінці століття відродився Острозький Вищий Колегіум – прямий спадкоємець колись всесвітньовідомої Академії? У цьому контексті слід розглядати й поезію О. У. – значною мірою реліктову і … молоду. Здається, ніби час не торкнувся її своїм всевладним перстом! Щира літстудійська нерозтраченість бринить у кожному вірші. Тож благословімо автора на співучу долю, на зустріч із читачем, який, безперечно, знайдеться!

                                                                                 Анатолій КРИЛОВЕЦЬ,
                                                                             член Спілки письменників
                                                                                         України


________________________________
       *як птах співає (нім.)
       **кінець століття (франц.)»




      P.S. Якось О. У. 1996р. попросив мене написати передмову до першої збірки віршів, йому конче було потрібно визнання члена спілки. Я всіляко відмовлявся, бо ж поезія у віршах і не ночувала. Вчитися автору писати в 43 було вже пізно. Він навічно зупинився в розвитку на рівні випускника радянської школи початку 70-х ХХ ст.. Відмовити чи пояснити прямо – образити… Так і вийшла передмова-стьоб. І всім стало приємно: і авторові збірки (член благословив!), і авторові передмови (бо ж не став хвалити явну «літстудійщину», тобто нещиро похвалив).
      У передмові замінено ім’я та прізвище автора на ініціали. Він гарний чоловік і не винен у своїй біді.
       Прости мені, авторе, читачу, Господи…



Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.


Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2022 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні