укр       рус
Авторiв: 415, творiв: 43111, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Роздрукувати матерiал
Опублiковано: 2008.08.23


Василь Кузан

Філософія покори


   Телевізійний образ Дмитра Корчинського зайвий раз переконує нас у тому, що крайні ліві і крайні праві homo politikus майже не відрізняються одні від одних. Вони знаходяться так близько на політичному спектрі суспільства, що запросто можуть подати один одному руки. І за допомогою тих таки рук (часто нечистих) можуть перетягнути одне одного із коричневого поля на червоне, чи навпаки. Але як би там не було, радикалізм завжди, на якому б полі він не знаходився, приховує в собі небезпеку. Радикалізм межує із втратою контролю над собою, із втратою людяності і може перерости у вчинки,  спонукати події, які оправдати потім буде неможливо.
   На суперобкладинці нової поетичної книги відомого радикала і максималіста Дмитра Корчинського “Філософія смути”, що побачила світ у видавництві літературної агенції “Зелений пес” за активної підтримки студії “1+1”, шанованого журналу “Пік” та інших, не менш відомих партнерів, портрет автора зображено на фоні портрета вовка. У поетичній уяві Дмитро асоціює себе з твариною, що в народі має погану славу. Але хто він, той вовк на другому плані? Може це вожак, який має право вибирати і приймати рішення, розмножуватися і турбуватися про всіх, полювати, карати і милувати?.. А, може, це вовк–одинак, самітник, який живе за власними законами, прислухається тільки до свого голосу, добуває іжу тільки для себе; вовк, який не сприймає законів суспільства, або ж суспільство не визнає його, не дає йому можливості задовольнити власні амбіції. Але є ще і вовки, що живуть за законами зграї – чітко виконують покладені на них обов'язки і вірять, що вижити і забезпечити продовження роду можна тільки діючи спільно, колективно. У зграї є ще і вовки-ізгої. Це ті, що не зважаючи на образи і приниження всієї спільноти задовільняються крихтами і недоїдками з чужого стола, бо фізична сила, сила духу, а, вірніше, слабкість фізична і відсутність сили духу, сили характеру, мудрості і здатності знаходити прихильників не дає можливості їм зайняти достатнє становище в суспільстві. У вовчому, треба сказати, суспільстві, тобто – в зграї. Та якщо порівнювати закони розвитку та існування спільноти вовчої і людської на рівні емпіричному, то спільного можна знайти набагато більше ніж уявляється. Крім того, у вовчому середовищі закони стабільніші за американську конституцію. Хоча це ні про що не говорить.
   Такі роздуми та асоціації викликає тільки обкладинка, під якою, ви вже здогадалися, приховано ще і якийсь зміст.
   “Не можу не відмітити – це, поза всяким сумнівом, розумний і думаючий чоловік. Багато з того, що він говорить, - майже однозначна маска” – ці слова із газети “Столичные новости» є ключовими у розумінні Дмитра Корчинського як поета і як людини. До такого висновку нас спонукає і епіграф до книги – слова автора, які теж варто привести тут повністю: «Вірш – це римована шифровка і зашифровується до невпізнання. Ефект сприйняття – радість відгадати загадку».
   
*         *          *
   Треба сказати, що не всі вірші у книзі – це зашифровані думки. Більшість із них цілком прозорі, прості, у яких автор і не прагнув нічого зашифрувати, просто написав і все. Інколи, навіть, використовуючи такі ж прості, дитячі рими: сонце – віконце…Хоча, цілком можливо, що прихована думка криється у словосполученні «заґратоване віконце». До речі, такого віконця із сонцем ще ніхто не римував.
   У книзі є багато нерівностей, місць слабших, на яких не хочеться зупинятися, і багато знахідок, оригінальних, яскравих, сильних і в той же час неоднозначних. З деякими моментами погодитися просто неможливо: вони настільки провокативні, настільки різні, як і вислови автора в телеефірі. Проте різкість, показова мужність і вип'ячувана сміливість часто є проявами слабкості і страху. За ними, як за маскою людина прагне приховати своє справжнє обличчя, чи свої істинні думки. Деякі люди так багато уваги приділяють маскуванню власного “я”, що їхня маска, їх захисна оболонка перетворюється в панцир, в капсулу, в бункер. І тоді, спроби розшифрувати думки таких людей перетворюються в безнадійну справу. Проте:
                           
      Тренуй удар, а мозок не насилуй,
                           Відомо все (вік філософії похилий),
                           Що Бог один, а Мухаммад пророк.
                           Світ неосяжний і незрозумілий.
                           Ти в нього вистріли, синок.

Люди, що побували на війні, у своїй більшості мають хвору психіку. Війна привчає до однозначності: свій – ворог. Багатобарвність стосунків, ситуацій, відносин стає незрозумілою і обтяжливою для воїна. Він волів би бути там, на полі, в Чечні, в Придністров'ї, в Іраку… Для нього звичніше дивитися на людей через приціл автомата ніж через стіл переговорів. Але, треба мати на увазі, що жоден воїн на світі, жоден солдат в історії, яким би мужнім і професійним він не був, на полі бою виконує чужу волю, волю командира, генерала, стратега, керівника, замовника, того, хто платить гроші… І коли він, цей воїн, цей співець боїв, носій війни, здатний бачити красу у жахливому, радіти від попадання у живу ціль, коли він починає усвідомлювати це – інші акценти розставляються у його творах.

         … У небі є душа, у ямі таємниця
         Ні розгадати, ні згадати, ні зректися.
         Ні відірвати погляду, тікаючи додому.
         Коли краса і страх єднаються в одному.

*         *          *

   Якщо розглядати назву книги у контексті епіграфа, тобто як шифровку, то під смутою автор міг приховати щось цілком протилежне: примирення, апатію, залежність, покору… Можливо, саме тому у нього так багато творів пов'язаних із жертовністю, жертвоприношенням: жертовні кораблі, жертовні моряки, жертовні агнці, я – жрець, цвинтар жертв життя, жертв жахливих, і жертви сам собі проношу…
   Ці примирення і покора часто –густо межують із приреченістю.
               … і в тюрмі
         Нас ждуть, нас мало, і наступим ми
         На плити дворика розстрільного таки.
   А ось із іншого твору:
         Все втрачено. Я згадую світанок.
         Сад, сонце, поле. Лише це, одне.   
         Перейде ніч, життя завершиться під ранок.
Такі упадочні, декадентські настрої змушують зробити ще один висновок: пошуки ліричного героя не увінчуються успіхом, він заходить у тупик і не може знайти виходу. Філософія смути зраджує своєму філософу, і зраджує не тому, що сумнівається у його почуттях, а тому, що не може дати відповіді на поставлені ним запитання. Усвідомлення свого місця у світі, свого призначення і сумніви, пов'язані з цим усвідомленням приводять до розчарування.  
         Я народився, а небі не з'явилося відзнак.
         Ніхто не чув, щоб янголи сурмили.
Максималізм залишається з ліричним героєм завжди. Для нього існує тільки все або нічого, тільки чорне або біле (червоне або коричневе). У гіршому випадку
         Я оселюсь на смітнику – останній привид,
         Аматор готики, останній власник цих
         Зруйнованих конструкцій,
         Цих циклопічних і дрібних машин,
         Розбитого мистецтва, зламаної зброї…
І це буде тоді, коли “низ живота утвердиться на троні…”

*         *          *

   Присутність політики у книзі приховано, зашифровано тонко, не те, що в телеопусах. Коли Корчинський з'являється на екрані, його висновки і репліки можна прогнозувати із стовідсотковою точністю. Він обов'зково поцілить гострим олівцем у того, кого підтримують його колишні брати по зброї. Дивно, але факт. Проте, якщо і виступи Дмитра по телебаченню розглядати в контексті епіграфа до його книги, якщо брати до уваги, що він розумний і думаючий чоловік, то… Можливо, заробляючи гроші на чужій ідеї, він вирішив довести цю ідею до абсурду і тим самим стати своєрідним детонатором, бомбою, чужим серед своїх чи своїм серед чужих. Така тактика властива представникам не тільки нашої нації. Хоча, вірш Дмитра Корчинського “Дуже українське” починається реченням: “І знову зрада”.

*         *          *

         … Підстави філософії під ковдрою старою,
         А на столі поставлені причини
         Продовжити життя за шаховою грою.
   Дмитро Корчинський грає з нами в гру, яку самий нам і нав'язав. Із власної волі, чи ні – це вже інше питання. Але гра є грою, і якщо ми втягнулися в неї, то повинні робити ходи у відповідь. Хоча в деяких карточних іграх є таке поняття як “пас”.   У командних ігрових видах спорту є термін “поза грою”. Ми з вами в грі і ми не пасуємо. Ми граємо, вивчаючи правила гри на ходу.  І що б ми не писали, як би  погано не думали і не говорили про одіозну постать Дмитра Корчинського, проте книгу його варто почитати. Бо у якого ще професійного поета можна знайти подібні яскраві і безперечно талановиті  рядки:
         За день до закінчення вічності
         Піду продавати  годинник
         Лохам на Лук'янівський ринок.
         Десяток свічок загорну в папірець.
         Це буде стоп-кадр, сингулярність чи вибух
         Як знудиться нами Небесний Отець.
         Лиш слово було на початку,
         В кінці буде слово “кінець”.


                        Василь Кузан.




Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.


Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2022 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні