укр       рус
Авторiв: 412, творiв: 41012, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Роздрукувати матерiал
Опублiковано: 2008.06.09


Ігор Павлюк, Віктор Вербич

ЧОМУ ЗА “МОНАХОМ” ПАВЛЮКОМ ПЛАКАЛИ АМЕРИКАНКИ?


Ігор Павлюк – український поет, прозаїк і драматург, член національної Спілки письменників України, кандидат філологічних наук, лауреат літературної премії імені Василя Симоненка. П’ять місяців працював монахом-офіціантом в американському барі.

Пляшка пива за 130 доларів

– Ігоре, повідомлення про те, що ти, поет із всеукраїнським ім’ям, кандидат філологічних наук, в одному з найзнаменитіших нью-йоркськик барів розносив пиво, для багатьох шанувальників твого таланту стало громом серед ясного неба. До того ж у цьому барі ти, працюючи з другої дня до четвертої ранку, кажуть, ходив в одязі ченця.
– Мабуть, треба почати з того, що в Україні я був безгрішним, тобто, без грошей. А в Америці знову ж таки залишився безгрішним, але з грошима. То є доля. Працював у барі “Баб касл”, що в перекладі – відригувальний замок. Історія цього бару давня. Починаючи з шістнадцятого століття, орден бельгійських монахів торгував пивом: вважали його божественним напоєм, чимось середнім між вином і соком. Ченці за виручені кошти займалися благодійністю – допомагали сиротинцям, утримували монастирі. Коли мені запропонували працю у цьому старовинному барі, я спочатку перестрашився... Мене не раз, особливо жінки, запитували, чи я справді монах. А після цього, як правило, йшло ще одне запитання: “Як довго?”. “Від
народження”, – казав із серйозним виразом на обличчі. Тоді вони починали плакати. А деякі просто ридали. Пробували щипати і не переставали дивуватися: “Невже ти справжній монах?” Я казав: “Так”.
– Такі були обов’язкові вимоги боса?
– Звичайно. Не можна ж людей розчаровувати, ніби в барі не справжні монахи. Врешті, то є міф. Так само, як у нас твориться міф Спілки письменників, яка намагається взяти собі гроші і довести, що вона потрібна. Так само й міф того бару. Саме пиво у якійсь крамниці можна придбати, скажімо, за долар. А за міф, перебуваючи в барі, платять щонайменше шість доларів (хоч є пиво і по сто тридцять доларів за пляшку). У нас теж тих міфів вистачає, тільки вони дешевші.

“Оболонь” не хоче до Америки

– Пиво на смак, мабуть, не краще деяких наших вітчизняних сортів?
– Не краще. "Львівське", наприклад, чудове пиво. Тут просто більше екзотики... Багато важить самонавіювання... особливо так після третьої десь пінти...
– Які українські сорти продавалися в барі?
– Ніяких! Про Україну там обиватель взагалі нічого не знає. Хіба що коли починаєш пояснювати: після розпаду Радянського Союзу відродилися і виникли нові держави, в тому числі – Україна. Тоді американці виявляють “обізнаність”: а-а-а, рамен, тобто Росія. І не перестають дивуватися: Америка не роз’єднується, вона сильна держава, а навіщо сильній державі було роз’єднуватися на кільканадцять слабких. Їм, американцям, ніколи не зрозуміти наших споконвічних національних прагнень... Гаразд, а щодо пива, то СНД була представлена лише “Останківським”. А вибір пива в барі великий – понад 400 сортів з Америки, Європи, Азії.
– Ти не намагався загітувати боса, щоб той замовив пиво з України?
– Чому ж ні? І він погодився, повірив. Упродовж, мабуть, години вів телефонну розмову з керівництвом “Оболоні”, пропонував вигідні умови. За розмову витратив більше чотирьохсот доларів. Але “Оболонь” відмовилася: не хоче наш товаровиробник, маючи конкурентноздатну продукцію, на західний ринок навіть тоді, коли його запрошують. Як це оцінити з логічної точки зору?

Конфлікт з босом

– Спілкуючись із американцями у барі, зважаючи, що відвідувачами були заможні люди, інтелектуали, не повірю, щоб ти не вів мову про літературу.
– Перш за все, це так, контингент бару – заможні люди. Але зрозумій: на Манхеттені, в центрі Нью-Йорка, – офіси фірм, різних представництв. А мешкають там у житлових висотних будинках бомжі, повії, заробітчани. Всі багаті живуть за містом в особняках. Так само як і мій бос. А спілкуватися з американцями було надзвичайно цікаво. Якщо чесно, то це – теж одна з причин, чому я погодився після праці в НТШ (Науковому Товаристві імені Тараса Шевченка) на такий під заробіток. Вели мову ми й на літературну тематику. З цього приводу я ледь не нарвався на неприємності. Викликав бос і попередив: не займайся своєю комерцією там, де роблю бізнес я.
– ?!
– Розмовляючи про літературу, я вийшов за межі своїх повноважень. Тож нічого дивного в такому реагуванні нема.
– Тобто, й там, в Америці, у дусі “кращих” наших традицій вистачає стукачів?
– Нічого подібного! В в цьому нема потреби. В барі на всіх стінах – камери. Бос, сидячи в своєму кабінеті, що в особняку за містом, при потребі вмикає монітор і все бачить та чує, що відбувається в барі.

Американцям не треба кухні

– Американці називали колишнє наше суспільство споживацьким. Як самі вони харчуються?
– Широкий вибір: піца, супи, голубині ніжки з двадцятьма видами різноманітних добавок-соусів із цитрових, банани... Щоб належно харчуватися, вистачає шести доларів на день. Але серед продуктів багато не натуральних, а замінників. У домашніх умовах, як правило, мало що готується. У цьому, як і багато в чому іншому, американки програють українкам. Там господині вміють хіба що замовляти продукти, не вміючи готувати.
– Так що ти за українською кухнею трохи скучив?
– Не сказав би що дуже. Але хотілося нашого хліба, борщу, навіть сала.
– Промислові вироби, очевидно, дорогі?
– Як які. Скажімо пристойний костюм можна купити за чотири долари. Чому така ціна? Тому, що його, може, хтось один раз колись одягав. Машину можна придбати! за 100, і навіть за сорок доларів... Щодня, коли повертаєшся додому, в поштовій скриньці – десятки різних довідників з пропозиціями до співпраці, найрізноманітніших каталогів.

Починають жити у 65 літ


– Вони йдуть на це, маючи відповідну матеріальну основу, щоб забезпечити сім’ю. Хоча і чоловік, і дружина ведуть свої фінансові справи окремо. Так само, коли запрошують відвідати бар чи ресторан: як правило, за рідкісними винятками, кожен розраховується сам за себе. В основному одружуються у віці від 35 до 45 років. Від 45 до 65 – наполеглива праця. А з виходом на пенсію, у 65 років, – початок нового життя. Американці-пенсіонери мають надзвичайно багато пільг. У цей період їм залишається по-новому відкривати світ, багато мандрувати – стан здоров’я у більшості прекрасний.
– Пояснюючи такий стан здоров’я, хочеш сказати, що американці такі собі безконфліктні, миролюбні люди?
– Вони дійсно доброзичливі, миролюбні. Коли раптом хтось намагається конфліктувати, то його опонент не вдається до образливих висловів чи до фізичних дій. Просто звертається до суду, і той, хто дозволив собі образити когось, згідно з ухвалою суду, буде покараний, відшкодує моральні збитки.
– І що, ти хочеш сказати, в барі не було жодної бійки, сварки?
– Жодної.
– І жодного нападу якихось гангстерів, про яких відзнято у Голлівуді стільки фільмів?
– Жодного. Але коли б це трапилося, то варто натиснути кнопку – і за 15 секунд увірвуться охоронці і покладуть всіх на долівку. А вже потім розбираються, кого з наручниками слід відправляти, а перед ким вибачитися.
– У США практично кожен мас власні автомобілі. Тож роботи тамтешньому поліцейському рекету, як і нашим даішникам, вистачає.
– Якщо не порушив правил, ніколи поліцейський не зупинить автомашини. Сідаючи за кермо, дозволяється випити й пива. Аби лиш не поїхав “на знак”, не створив аварійної ситуації Та й нема таких собі хлопчаків у міліцейських кашкетах із жезлами. Поліцейські курсують своїми маршрутами, миттєво реагують на нестандартні ситуації. А якщо хтось спробував за прикладом деяких українських колег займатися поборами, грабунком під виглядом законності, такі дії негайно були б оскаржені до суду, і поліцейський поплатився б своїм робочим місцем, та ще й був би суворо покараний.

Товариш товаришеві не позичає і цента

– Багато говориться про те, що в Америці пропагується вольова, сильна особистість.
– Як підтвердження наведу приклад. Кілька разів до бару заходив тесть боса. До речі, цей бар колись він подарував для свого зятя. Якось завів зі мною розмову і запропонував: “Іди працювати до мене. Буду платити вдвічі більше.” Я відмовився. Пояснив, що крім суто робочих обов’язків мене цікавить спілкування. Чоловікові ця відповідь сподобалася. Для американців обов’язкове правило – обрати мету і впевнено йти до неї.
– Щоб її здійснити, потрібні кошти. Звертаєшся, як у нас, до товариша, щоб той позичив грошей?
– Ні. Ніколи. Як на мене, серед найголовніших досягнень США (поряд із пізніми шлюбами) слід назвати ефективне функціонування розгалуженої банківської мережі. Банки – на кожному кроці. Тож під невисокий процент можна взяти потрібну суму. А приятель приятелеві ніколи не позичає гроші.

“Живи як хочеш, але не заважай іншим”

– Америка – надзвичайно суперечлива. Навіть не сприймаючи деяких її реалій, чи не стає заїжджа людина заручником, бранцем системи?
– Отут і парадокс. З одного боку, там відчуваєш себе дуже маленькою істоткою на планеті Земля. А з іншого – я себе там відчув нормальним чоловіком, який здатен заробити гроші, який може поїхати чи до Америки, чи до Франції і дати собі раду. Це щодо можливостей. Але справа в тому, чи я хочу цього. Це все одно, що порівнювати розвалену хату зі старою. Рівні свободи і в них, і в нас зараз однакові.
Але справа в тому, що ми боїмося тої свободи. Люди однакові всюди – і в Америці, й у нас. Там вони, правда, ситі. Тому іноді нагадують декоративних рослин. Скажімо, основною проблемою американки може бути те, що в неї помер песик. Так само, як і ридати з приводу того, що “монах” Павлюк себе “занапастив”. Це ніби дитинність. В американців головний принцип – живи сам, як хочеш, але не заважай іншим.
– Ігоре, але коли елементарно оцінити нинішні ролі і місце США в світі, то відразу ж напрошуються вже знайомі з історії аналогії.
– Бо це імперія. Все абсолютно під контролем. Скрізь камери. Кожен крок людини видно в поліції чи в боса. Все записується на відео. Спочатку це шокує. Перед камерою – наче перед рушницею.

Нью-Йоркські музи


– Але хіба може бути поет, навіть якого на півдня і півночі зодягли в монашу тогу, обійтися без муз?
– Принцип знайомств там дуже простий. Якщо запитують, скільки тобі років, вважай, це запрошення до ближчого, інтимного знайомства. Американки – без комплексів. Я в тому плані ще не доріс до свободи. Одна з американок мене запитувала: “пострадянських країнах головна проблема та, що нема де переспати? У вас дуже дорогі готелі і не можна зняти кімнату на годину? У вас одружуються для того, щоб переспати? А в нас сплять для того, щоб не одружуватися”.
– Спочатку, наскільки я знаю, тобі в США майже нічого не писалося? А відтак з’явилася поема “Смерть золотого міту”, зібрано матеріали до наукової розвідки про Волинь, Холмщину, Підляшшя, й написалися вірші...
– Там дуже багато фокусувалося. Так як, скажімо, фокусує сонячне проміння лінза, щоб зібрати у тоненький пучок. Тому зараз, з одного боку, мені дуже хочеться зустрітися з друзями, колегами. А з іншого – тисне потреба писати, хочеться усамітнитися. Думаючи про Америку, ще раз усвідомлюєш кредо американців: якщо живеш, то живи за максимумом, а не шукай якоїсь середини.

Розмовляв Віктор ВЕРБИЧ



Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.


Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2019 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні