укр       рус
Авторiв: 415, творiв: 44194, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Опубліковано: 2007.12.28
Роздрукувати твір

Ірина Гончарова

Блюз беженцев


Говорят, в этом городе уже десять миллионов душ. Вот как!
Некоторые живут в особняках, другие в конурах для собак:
Но ни там, ни там нет места, мой дорогой, для нас с тобой.

Было дело, и у нас была страна, и мы думали это справедливо,
Загляни в атлас – и ты увидишь, какая она все еще красивая:
Но теперь мы не можем вернуться туда, мой дорогой, нас не пустят туда с тобой.

На деревенском кладбище там растет старая рябина,
Каждую весну она зацветает снова, а мы с тобой на чужбине:
Но по старым паспортам нам нет дороги туда, мой дорогой, нас не пустят туда с тобой.

Консул стучал кулаком по столу и кричал нам в лицо:
"Если у вас нет паспорта, значит официально вы пара мертвецов":
Но мы-то живы, мой дорогой, мы все еще живы с тобой.

Нашли комитет для беженцев; вошли, предложили нам вежливо присесть;
Сказали, что, возможно в следующем году…. А что нам сегодня есть?
И куда нам идти сегодня, мой дорогой, где нам спать с тобой?

Пошли на какое-то собрание; докладчик увидал нас и сказал;
"Сегодня мы их впустим, завтра - обворуют. Я таких видал".
Он говорил о нас с тобой, мой дорогой, о нас с тобой.

Мне подумалось, гром грохочет там, наверху;
Но это Гитлер орал на всю Европу: "Я сказал, они все умрут!"
Это он о нас с тобой, мой дорогой, о нас с тобой.

По улице пуделя вели с булавкой на пальтеце,
Кота впустили в дом: тот плакал на чьем-то крыльце:
Но не немецкого еврея, мой дорогой, не нас с тобой.

Мы спустились к гавани и стояли на берегу,
В воде проплывала рыба вольная. Я заплакала: - А я так не могу:
Всего в десяти шагах, мой дорогой, от нас с тобой.

Мы шли через лес, птицы пели в ветвях;
Им плевать на политиков, на границы и страх:
Они не человеческой породы, мой дорогой, в отличие от нас с тобой.

Замечталась, и привиделся небоскреб в тысячу этажей,
С тысячами окон и тысячами распахнутых настежь дверей:
Но ни одна из них для нас, мой дорогой, не для нас с тобой.


У.Х. Оден

Говорят, в этом городе уже десять миллионов душ. Вот как!
Некоторые живут в особняках, другие в конурах для собак:
Но ни там, ни там нет места, мой дорогой, для нас с тобой.

Было дело, и у нас была страна, и мы думали это справедливо,
Загляни в атлас – и ты увидишь, какая она все еще красивая:
Но теперь мы не можем вернуться туда, мой дорогой, нас не пустят туда с тобой.

На деревенском кладбище там растет старая рябина,
Каждую весну она зацветает снова, а мы с тобой на чужбине:
Но по старым паспортам нам нет дороги туда, мой дорогой, нас не пустят туда с тобой.

Консул стучал кулаком по столу и кричал нам в лицо:
"Если у вас нет паспорта, значит официально вы пара мертвецов":
Но мы-то живы, мой дорогой, мы все еще живы с тобой.

Нашли комитет для беженцев; вошли, предложили нам вежливо присесть;
Сказали, что, возможно в следующем году…. А что нам сегодня есть?
И куда нам идти сегодня, мой дорогой, где нам спать с тобой?

Пошли на какое-то собрание; докладчик увидал нас и сказал;
"Сегодня мы их впустим, завтра - обворуют. Я таких видал".
Он говорил о нас с тобой, мой дорогой, о нас с тобой.

Мне подумалось, гром грохочет там, наверху;
Но это Гитлер орал на всю Европу: "Я сказал, они все умрут!"
Это он о нас с тобой, мой дорогой, о нас с тобой.

По улице пуделя вели с булавкой на пальтеце,
Кота впустили в дом: тот плакал на чьем-то крыльце:
Но не немецкого еврея, мой дорогой, не нас с тобой.

Мы спустились к гавани и стояли на берегу,
В воде проплывала рыба вольная. Я заплакала: - А я так не могу:
Всего в десяти шагах, мой дорогой, от нас с тобой.

Мы шли через лес, птицы пели в ветвях;
Им плевать на политиков, на границы и страх:
Они не человеческой породы, мой дорогой, в отличие от нас с тобой.

Замечталась, и привиделся небоскреб в тысячу этажей,
С тысячами окон и тысячами распахнутых настежь дверей:
Но ни одна из них для нас, мой дорогой, не для нас с тобой.




Refugee Blues

by W.H. Auden
 

Say this city has ten million souls,
Some are living in mansions, some are living in holes:
Yet there's no place for us, my dear, yet there's no place for us.

Once we had a country and we thought it fair,
Look in the atlas and you'll find it there:
We cannot go there now, my dear, we cannot go there now.

In the village churchyard there grows an old yew,
Every spring it blossoms anew:
Old passports can't do that, my dear, old passports can't do that.

The consul banged the table and said,
"If you've got no passport you're officially dead":
But we are still alive, my dear, but we are still alive.

Went to a committee; they offered me a chair;
Asked me politely to return next year:
But where shall we go to-day, my dear, but where shall we go to-day?

Came to a public meeting; the speaker got up and said;
"If we let them in, they will steal our daily bread":
He was talking of you and me, my dear, he was talking of you and me.

Thought I heard the thunder rumbling in the sky;
It was Hitler over Europe, saying, "They must die":
O we were in his mind, my dear, O we were in his mind.

Saw a poodle in a jacket fastened with a pin,
Saw a door opened and a cat let in:
But they weren't German Jews, my dear, but they weren't German Jews.

Went down the harbour and stood upon the quay,
Saw the fish swimming as if they were free:
Only ten feet away, my dear, only ten feet away.

Walked through a wood, saw the birds in the trees;
They had no politicians and sang at their ease:
They weren't the human race, my dear, they weren't the human race.

Dreamed I saw a building with a thousand floors,
A thousand windows and a thousand doors:
Not one of them was ours, my dear, not one of them was ours.

Stood on a great plain in the falling snow;
Ten thousand soldiers marched to and fro:
Looking for you and me, my dear, looking for you and me.  

2007
© Ірина Гончарова
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Написати відгук в книгу гостей автора


Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2024 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні