* * *  
          Тані Гурській
Білий спокій розсипаний, наче сіль.
В черепах запінились вина.
Я піду доглядати могили зір
У хітоні, як море, синьому.

Щось нове є у людях в кінці століть.
Сильним ворог замінить друга.
Чи то небо розкинулось на землі?
Чи за космосом вічна туга?

І з'являються хлопці в скляній корчмі ―
Без країни, без віри й слави…
У волоссі моєму сріблиться мідь,
А в очах голубіють трави.

І зозуля ворожить в моїх піснях,
І печаль світова — для мене.
Чорний вітер несе білу тінь коня
У століття нове й шалене.

Там бездонна колодязність таїни,
Нестаріючі очі Бога.
І нема ні заслуги, ані вини.
Лиш дорога.
Одна дорога.