* * *
Читавши вірш,
Стояв на голові…
При пузі – Муза…
Та наче води післяродові,
Відходять друзі.

Одні на Той світ – в пеклорай,
А інші – в зраду.
Така печаль життя стара
Без шоколаду.

Із потрухами я її,
Як біль, приймаю.
Так віршем душу отруїв –
Що слів не маю.

Сорочка вишита і джинс –
Моє убранство.
В гробу таку я бачив «жись»
І наше «паньство».

На всіх один аристократ –
І той вовчисько.
Діди, візьміть мене назад.
Тут сіль. Тут слизько.

Дешеві сльози, кров і піт…
Так все глобально!..
Троянда – мов колючий дріт
На платті бальнім.

Рука – повільна, мов крило
Морської чайки.
Століття – наче й не було:
Тоска… куфайки…

Все вимирає, засина…
Та мироточать
Одна береза весняна
І Божі очі.