Як піднімешся ти по щоглі
На якийсь зі щаблів відзнаки,
На знайомих своїх кинь погляд...
Ось вони — розділові знаки...
Глянь: дві літери м’яко стали,
А між них, мов духмяний острів,
Чи легенький димок над ставом,
Чи пір’їнка, — п’янкий апостроф.

Знаків оклику ти не бійся,
Обережно з «тире» й «дефісом»,
Непростий цей дрібненький бісер,
Що ламає дерева в лісі...
Будь уважним — з думками татя
Знак питання не знає втоми.
Ох, хитрющі ж вони, хвостаті,
А між них особливо — коми...

Я б і досі лежав би лежнем
І гадав би: «лапкИ» чи «лАпки»,
Якби сам не віддав належне
Силі й хитрощам знаку крапки...
І голублять вони, і ранять,
І наводять між слів порядки...
Але все ж за глибинні грані
Заглядай, де живуть три крапки...