Вікторія ШпакНезримий воронНезримий ворон
Як Рибальським мостом пробігала,
раптом скинувсь ворон з-під причала.
Кіігтями вчепився у волосся,
а, можливо, то мені здалося?
У моєму мозкові зболілому
б’ється ворон знавіснілий крилами,
кафчиними* крилами крислатими
засіває темряву за ґратами.
Гей, гукаю, виривайся, нептах,
маєш вештатися по таємних нетрях.
Ти не руш моєї голівоньки,
не чіпай життя моєї доньки.
Я стою на сходах бурштинових
в щойно придбаних своїх обновах,
і прозора, й світла, наче свічка, –
чи не бачиш? Ще й на косах чічка.
І не дивно: матінка не вмерла,
виграють на грудях її перла,
та й у грудях перла розпирають,
необкраєні, серденько крають.
І така моя неоковирна
доля, як затон Собаче Гирло.
Ніби уночі лоскоче місяць,
ніби не знаходжу собі місця.
Чуєш, серце так шалено б’ється…
Кажеш, то мені лише здається?
|
2006 Францові Кафці останніми роками здавалося, що в його голові б'ється незримий ворон... © Вікторія Шпак |
