укр       рус
Авторiв: 415, творiв: 44194, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Опубліковано: 2007.06.07
Роздрукувати твір

Костянтин Реуцький

Затянуло, затянуло...

Затянуло, затянуло,
Обмануло и ушло.
Ты в лицо ко мне взглянула
И я сделался как шлон:
По-бенгальски заругался,
Хоботом себе поддал,
Но потом себе поддался
И подался вон туда.
И тогда сомкнулись дали
Над моею головой.
На пригорке поджидали
Пристав и городовой,
Ели семечки горстями
Прямо вместе с чешуёй;
Так и стали мне гостями,
Скрасили моё живьё,
Длящееся в шумном беге
По деникинским тылам...
Был я бодрым, был я пегим,
С охвицерского стола
Воровал бобы и фиги...
А теперя - ни фига:
Возлежу, как падший дигер
И преломлена нога.
Рядом старый верный хобот
Весь увядший и пустой,
Мы потягиваем оба
Позапрошлый чай спитой.
Всё теперя не смешное,
Не жилое, не моё.
Где же ты, ненаживное,
Благодатное живьё?
Как тебя мне возворочить?
Чем же мне тебя снискать?
Уроню невнятный прочерк
В графы "знанье языка"
И в себе такой же самый
Затаю и затаюсь
И на гулком дне бальзама
Мелкой денежкой забьюсь,
Чтобы прошлое забылось,
Чтобы новое сбылось.
Сделай маленькую милость:
Извини мне мою злость.
Я ведь думал - пригодится
Наущеньем для меча,
А теперь меж ягодицами
Негасимая свеча
Медицинская мерцает,
И на огнь этой свечи
Прилетают - несть конца им -
Сонмы этаких мушчин,
Ухмыляясь окаянно,
Нервно удила жуя.
Я машу на них баяном:
Ну вас в некие края!
Мне не нужно ваших пенсий,
Мне не нужно ваших царств!
Я хочу остаться песней
В только начатых сердцах!
Я хочу отведать средства
Синего, как небеса,
И однажды загореться,
И уже не угасать!

2007
Страссбург
© Костянтин Реуцький
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Написати відгук в книгу гостей автора


Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2024 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні