Наталя ЗабілаПО ГОРІХИ (Цикл «ЯСОЧЧИНА КНИЖКА»)Шерехате і ворсисте,
та розлоге, та густе
зап’яло ліщину листя,
мов убрання золоте.
А під листям тихо-тихо
на тоненьких гілочках
причаїлися горіхи
у зелених кожушках.
Ой, горіхи! Не сховатись,
хоронись не хоронись,
як наскочим ми, малята,
в мовчазний осінній ліс!
Затремтить ліщина сміхом,
різнобарвно зацвіте...
не сховаються горіхи
попід листя золоте!
— Ой, поглянь, які хороші!
Та усе по два, по три!
Лесь — у шапку... Майя — в кошик...
От привілля дітворі!
Юра тягне повну торбу,
Тася в пелену збира...
Сонце тихо суне вгору.
Вже й обідати пора!
От малеча вся зійшлася,
повні кошики в руках.
Тільки де ж це наша Яся,
метушлива та метка?
Зоховавшися під гілку,
у густім чагарнику,
Яся дивиться на білку,
що мелькає на дубку.
Яся стиха ледве диха;
ворухнутися — біда!..
А звірок гризе горіхи,
ще й шкарлупку викида.
Стриб на гілку, вигне спинку,
розкошлатить довгий хвіст,
та з ліщинки — на ліщинку,
та з-під листячка — під лист!
І така ж мала та спритна,
та забавна, та прудка!..
Час минає непомітно —
все б дивилась на звірка!
Тільки чути — кличуть Ясю.
Підвелася — білка стриб!
Вмить метнулась, подалася
в лісовий зелений глиб.
А до Ясі діти з сміхом:
— Що ж ти, Ясочко, сама?
Ну, а де ж твої горіхи?
А горіхів і нема!..
— Ах ти ж, білко — сіра спинко!
Що ж ти Ясю підвела?
Через тебе цю торбинку
я порожню принесла!
Та не журиться маленька,
бо у неї друзі є:
кожен з них горіхів жменьку
нашій Ясочці дає! |
1932 © Наталя Забіла |
