Блись та блись на сонці наша річка,
повилась крізь луки запашні.
А яка ж тепленька в ній водичка!
І пісок м’якесенький на дні.

Поспішає радісно малеча,
цвірінчить на березі щодня.
Вітерець цілує щічки й плечі
і біжить по хвилях навмання.

Поскидали трусики і плаття,
пострибали в воду малюки.
Ой, і любо ж, весело плескатись
у струмочках тихої річки!

Тут і наша Ясочка голенька.
А навколо — рибок табунці!
Хоче рибку захопити в жменьку,
та ніяк не вдержить у руці...

Всі забули про Юрка малого —
він сидить один на бережку.
Бачить — що це дивиться на нього
крізь рясну зелену осоку?..

Та страшне, зелене... й просто суне...
Та от-от на хлопчика плигне!
Як гукне Юрасик до Ясюні:
— Ясю, Ясю! Глянь, яке страшне!

А Ясюня звіра не злякалась,
замахнулась:  — Геть, зелений звір!
Подивилась жаба. Здивувалась.
Та й плигнула в воду під кушир.

***

Якби ви прийшли сюди, до Ясі,
в наш зелений сонячний садок, —  
ціла зграйка зразу б тут зійшлася
сміхотливих радісних діток.

І, напевне, ви почули б миттю
про Ясюню, жваву та метку,
як вона прогнала те страхіття,
що дітей ляка на бережку.