Наталя Забіла* * *Я проходжу тихо по своїй кімнаті. За вікном прозорі сиві тумани. За вікном величні, дивні і крилаті Пролітають в безвість сині птахи-сни. У краях казкових десь блукають діти — Так спокійно й рівно дихають вві сні… Тільки я не знаю, плакать чи радіти, Що таке бентежне небо й восени? Золотавий місяць з хмарок сплів мережу, Притаївсь і ловить птахів чарівних. І в німій тривозі я за ними стежу: Якщо вловить, знищить — що робить без них?! Догорають квіти… Чи скінчився шлях мій? Чи минуло літо? І невже — зима?.. Золотавий місяць не впіймає птахів, — Так і я не зможу їх вловить сама!.. Вітер чеше ночі зоряне волосся, Вітер розвіває сиві тумани. А навколо — спокій. А навколо — осінь, Тиша, і самотність, і дитячі сни.
|
1926 Публікується за виданням: Наталя Забіла «Три чверті віку», Поезії, К. «Дніпро», 1978. — 256 с. © Наталя Забіла |