Десь на дальнім березі квіти темно-сині,
Десь на дальнім березі б’ється сонце-птах…
Спи, мій любий хлопчику, мій маленький сину,
Стелеться мережкою казка золота.

В тім краю незнаному, поміж тими квітами,
У норі підземній жив похмурий кріт.
Сонце він ненавидів, бо не бачив світла, —
Темними очима він дививсь на світ.

Виліз хмуро вдосвіта, зуби — наче пили…
Та до птаха сонного в темряві підкравсь.
Він сліпий, він думав: то пташині жили, —
Й перегриз тенета — довгі стебла трав.

Розірвались пута, сонце-птах — на волю!
Сонце-птах — у небо! Полум’ям в блакить!..
В морі білі зайчики, хвилі синім колом.
Десь на дальнім березі кріт злостивий спить.

Йде зі сходу ранок, лине ранок синій,
В блиску передранньому тане сонце-птах…
Спи, мій любий хлопчику, мій маленький сину,
Стелеться мережкою казка золота.