Микола ШошанніРІКА ІДІОТІВДвоногий, упевнений в собі, постій, прочини вікно:
Нажива гордині для тебе вготована вже давно
В ріці ідіотів, куди випадково забрів і я…
Тобі, кандидат на вершин узяття, цей слабкий маяк.
Там не допоможе ні зміна діодів, ні яд, ні йод,
Тільки шум звідусіль: і-ді-от…
Знак STOP на дорозі. Послухай, спинися, не лізь в ріку,
Увагу зверни на зелений та хитрий картоплі кущ, —
Помірно у жертву себе віддає для людей-нахаб,
Росте собі бульба й сміється з людського гріха: «Ха-ха!»
Облиш бородатим змогти і звершити, що ти не зміг,
І гадати над тим, що є сміх…
Зламалось у вирі з початку шляху не одне весло,
І стало чомусь мені часом здаватись, що я — число.
Сказати боюся комусь цю мою новину сумну,
Тому, що число невелике й незнатне — нуль…
Лежу, ніби сом, і ковтаю намул забуття й дилем.
О-о, як соромно бути нулем…
Чимдалі — все глибша, стрімкіша і ширша ріка стає,
А з приводу тих, хто ж бо винен у всьому, підозра є:
Відлуння неслось, коли вдарив фантом у гучний тамтам —
Будь певен, що досі шукали не тих, не таке, не там…
О равлику юний, ні в чому людей більше не вини —
Це все «мінус» і «плюс»… Все вони…
А я, вже пірнувши в ріку ідіотів, крізь вир плотви
Кудись допливу — до хвоста, а чи, може, до голови
У пошуках того, а може — тієї, хто ЗНАЄ те,
Для мене — важливе, для інших, можливо, таке просте…
Мене, ідіота, цікавить: людина — вона таки
Цар природи?.. Чи все навпаки?.. |
2001 © Микола Шошанні © музика: Микола Шошанні |
