Відлунюють скіфські сичі в луги - гуслі.
В цім світі руді кулі буксують в душі.
Гудуть світи. Тиснуть віль і тичуть у вічі.
Грізні мруги віку візчули вулик Лугів.
Сущі кущі. І грім. - Груди труїть грюк.
Трубить у клуні сутулий плуг - втіху.
У Січ усі руки вивів від жнив - живих.
У живу війну. Тільки вишні в диму.
Людську Русь гуртують  круті міццю.
У юних лютий ріг, юлинить хижу біль.
Чую сурмить в тишу - приліт з вирію.
Нині дружини зрушили з виру війни.
Чуткі струни обрію тріснули - виручили.
У дуплі, у труні, у ступі - стук убивць.
Брук кінських сил випучив ніжність.
Зумів, відчув кільруч підглушив стики.
Крилі сіючого снігу уві сні любих.
Жінки. Хустки. Юбки. Діти. Сини.
Тінь муру іскрить. Ружі щурі рішучі.
Тільки у вихід вилюднились вулиці.
Лишусь у рідній смузі, вип'ю з криниці,
Куме, викупи, викричусь у тиші лісу.
Підступні скули мужчин, зблиснули рухи.
Відчув віщу зірку сивих вітрів будучини.
Здійму курган пілігримів судьби.
Хліб і сіль учти. Підійдуть дружини.
Світлиці душі ділю, чи зумію. Німію.
Куди ви? Під білі вишні кинулись діти.
Зрілі сини миттю хитнули сурми
шикуючих стріх. Сіють кусні хвіртки.
Чую уривки січі і сліпну. Мухи сусідів.
Сиві чуби мудріші, тиснуть бриль чуми.
Услід рушить лють, увись - рушники.
Курличуть люті бусли з кручі. Бринить.
Відлунюють скіфські сичі в Луги гуслі.