Чи ті вежі лижуть пожежі?
Чи то тліють пожари?
Ачи мріють стожари?
Вспінеш ще сховати нав’язливі, мов скотч, думки
у бомбосховищі - до нових електровіників!
У дієслові «вспінеш» збивається піна,
як на спині ахалтекінця, пущеного вчвал,
чи у гальбі з пивом, чи під помазком для гоління
щелепи та мізків, розбурканих
копняками та підсрачниками
повітряної тривоги.
А мене цікавить світ, який ловить тебе,
ловить та ніколи не впіймає!
Так ніби ти йому нахрін всрався,
дауншифтнутий ескапісте.
Охолонь, прокинься!
Шукай у безмежному, неосяжному, сяючому розумі
заборонену зону, де ніхто не балакає.
Бо нема про що.
От то і є проща, прочанине!
То і є найліпший пенітенціарний заклад
особисто для тебе. Остаточно виправний.
От бач, у прикметнику «пенітенціарний»
є пені! Мосяжно сяє, жалюгідний дріб’язок,
для принца та злидаря, що за іграшки
помінялися кармою.
Дякуємо, що не пеніс.
Коли ці залізяки кольору гівна
перевертаються підсмалені догори раком
і втикають гнутим дулом у твань,
то хвицаста буква Z любісінько
обертається на  тектонічно
врівноважену літеру N.
Зигзаг удачі! Чисто як на мосту
Наполеона в Парижі.
Тільки що без серпанку гілочок
з лаврового листа до борщу Сени.
Але куди йому до Наполеона
тому голомозому курдуплеві
на підборах копитами
з очима несвіжої риби?
Тож біжи, Вово, біжи!
У надійний прихисток
під двоскатною покрівлею зошита,
поставленого руба на московського попа-розпусника,
щоби вспінути повернути амбру кашалотам там,
де капітан Ахав гарпуном пахав,
а Мобі Дік інкарнував у альбіноса сардель-інтерьєра,
зберігши пристойний анфас як профіль в акаунті,
саме коли паперовий Вольдемар Хреститель
у скитській пекторалі гривнею
став пені, тобто мосяжною копійкою.
Її одиницю тепер хоч, як кілок теши на лобі
рубанком електрички на Ворзель
повз руїни, повні жаху і ґвалту сатанинського свавілля,
та далі, з пересадкою на Варшавську трасу,
туди, де у поораний обрій,
як у бліндаж, пхається покривавлене сонце,
як у казці, у касці та броніку,
з потомленими думками
дулом униз.