І коли нелюд катуватиме мене,підійми мене, Боже, високо-високо і покажи мені, як створювався цей світ, його початки і кінці, і проблиск свідомості у хмарі, і хмари божевілля...Покажи, як споконвіку одні викупають собою інших, вмираючи за них, а інші – ще інших, і так – без кінця і краю. І нехай палахкотить вогонь останнього виття з мого рота, коли заходжусь від болю, і червоніє усе навкруги, аж доки чиясь біла прохолодна долоня не ляже на моє чоло, і тоді усе стихне. Проведи мене через червону кімнату і виведи із неї, і закрий за мною двері, бо мені самому це не під силу.  Брини, брини в повітрі біля мене, Боже, коли усе крутитиметься у чорному вихорі, а в ньому --білі зуби зловтішного ворога.  Дай мені руку свою, як рятівну гілку – тонку, але незламну, гнучку, але сильну, за яку би вхопився я, щоб не зірватися у морок, де найгірший --  морок непросвітленої душі, яка відштовхнула від себе світло і заходиться диявольським сміхом.  Нехай промайне переді мною химерна конструкція  цього світу, де усе – по сусідству і не перехрещується, де щойно – друзі, і жарти, і сон  на зім’ятій постелі, а поруч – кам’яні сходи до пекла, де тобі ніхто не допоможе. Не покинь мене, Боже, у час моїх останніх прозрінь і і останніх прощань. Ти ж бо один із нами до кінця.