Старі милиці. Йти з порожнім  відром
до цілого гоци. То ж - посильний від ворогів.
Ой, мої уявні ноги, болісні дві ноги-культі.
Той чорт, той ідол фронтів - біль в гризоті.
Скільки пиляти до тієї корчми. Тож пішли.
На поминки - під блиски куль.
Прикрий мене лихий. Вихор у голові.
То ж ті, одшиби-розбійники,  орки троїсті.
Почімо в згоді з ними ці осіплі скрипоньки.
Горб. Там блок-пости дозорців зі стволами.
Нічний холод, і прохід розвідників по сіль.
Одмінно гідні тілом боротися з злодієм.
Віз-обтир йшов по ріллі, мов живий ворон.
Від дороги прикордонні,  - ці воронні коні.
Сьогодні стоїть тополь - трошки дзьобить.
Осколки-ножі, міни в полі,- спомин війни -
 дрохви - в сіні,  бобри - в мокрій соломі.
Вночі - голосні горлиці, їдкий дим порохів.
на смичці - одні витворили свій виток Сибір.
Вміло бринькотить хлопчик за відомі гроші,
Одіозний Дон, - зі сміхом мокрий роголист.
В гофрі війни річки. Сторожкий потік води.
Піти вмитися. Проліз в потрібний бік потічі.
Золоті роки молодості посиніли від злоби.
Нібито тої ночі молодий  явір поліг від мін,
під гострі сокири пророків чути прокльони.
Посивіли в полі полини, побиті осколки
На хитливих стовбах - головні повисли.
Що то горить в ковилі? Короткі локони.
Повільні ночі. Одні змори і розкоші тиші.
І вічні огроми грішників скрізь сито зірок.
Привчив хитрих пройдисвітів до творчості.
Од і сотворили ці помисли грози під зливи.
Одні білі щіпки при дорозі, побігли звідси.
Посіяв хліб Володій і пішов лій-соромом.
Його швидкі дітки, молодії шкоди-вихори,
сходили тирлом до грозьби. Гострі брови.
Чогось тільки одна сулія олії з Коломиї.
Ти ж собі - політик, тож протопчи притор,
тож попроси землі під  могили полеглих.
Обложні полини прилипли до ковили.
Пригримкотіли чорні гроби. Одні шматки.
Потім зовсім гільйоширні городи без стрічі,
З-під води - підготовив собі мости з цинків.
Рихтовані  голі стовби, готові дроти з міді.
Вивісив тонкі здобитки з кирпичів на рів.
Од вони помисли живих, вдовшки і ввишки.
Гримкотить щоночі під вибори добродіїв.
Проти довгобокі домівки, бо від ломоти.
Сірі горби могильників - бистрі свідки волоті.
В тій стороні сопілки в шоблі горобців.
Гризь свідомої зими - обвиті бинти в крові.
Хитрі сходи. Шило дзьобів точить лисі гори.
Тільки згірклий хліб на призьбі одинокого.
В загороді синички гризуть мертві соняхи.
Сойки обгризли горіхи. Одні покірні вужі
з ділом проти того, щоби родилось і росло.