Що є, то є, і іншого не буде. Так склалося, усе до того йшло. Прибулий час холодної остуди – сподіваний, не кара і не зло, а так собі – завершена логічність, обманна гра, добігла до кінця. І хоч роки забарвили у звичність класичні риси знаного лиця, щось діялось у часу під полою, і у кінці відміряних годин реальність гострозубою скалою з тінистих оголилася глибин, і ясність повернулася додому... О, скільки літ – незміряне число – сюжет тягнувся мучений, якому чомусь ніколи віри й не було!