Останній поштовх волі – не скоритись
глухій пітьмі.
Душа пручається, аби не розчинитись
у чорнім тлі.

Існують тільки їй відомі висі –
й самотня путь,
печери зла й просвітлені узлісся,
що в ній живуть.

Між ними на ніким не знаній мові,
покіль жива,
одній лиш їй і Богові відомі
звучать слова.

Не вір тому, що нагла хвиля змиє
душі тотем,
і вічність непроглядністю накриє –
своїм плащем –

а вітер розметає,як полову,
твоє ім’я,
й суцільна ніч поглине цю розмову,
твій «світ – це я».

Ти – маверік*, і дзвін земної товщі
тобі – як рай.
О, борсайся у сітях якнайдовше –
і не зникай!

* Маверік – людина або тварина, яка відбилась від загальної зграї й живе сама по собі.