Игорь Царев
Сирокко

Над Севильей морока и, куда ни причаль,
Ветерок из Марокко нагоняет печаль.
И в дешевой кофейне, душным чадом дыша,
На простуженной фене чья-то плачет душа.

Это кто ж там тоскует по чужим берегам,
По лугам Акатуя, таганайским снегам,
Где звенит от морозов сизый дым поутру,
И восток бледно-розов как скула на ветру?..

Ты послушай, матросик, мою старость уважь:
Дым заснеженных просек — нехорошая блажь,
Хоть и ростом ты вышел, и с ножом в сапоге,
Но и дня бы не выжил в таганайской тайге.

Пусть себе в Акатуе, утопая в снега,
По дворам колядуют — то пурга, то цинга,
Допивай свою граппу и отчаливай в порт...
Осторожней по трапу поднимайся на борт…

Это просто сирокко гонит тучи песка,
И на сердце до срока навалилась тоска...
Это мир на попкорне тихо съехал с ума…
Это русские корни разбудила зима…



Ігор Царьов
Сироко
(переклад з російської - Владислав Антипов)

Над Севільєю морок і поглянь навкруги –
Вітерець із Марокко наганяє нудьги.
І в кав’ярні дешевій, вся занурена в чад,
На застудженій фені чьясь волає душа.

Хто ж це там так сумує про чужі береги,
Про луки Акатуя й таганайзькі сніги,
Де бринить металево сизий дим ще зрання
Й схід блідий і рожевий як святкове вбрання?

Краще зваж ти, матросе, на мою сивину:
Дим засніжених просік – кепська витівка, ну
Хоч ти й зростом нівроку, і з ножем в сапозі,
Не пройшов би й сто кроків в таганайзькій тайзі.

Хай собі в Акатуї, по горлянку в снігу,
Та пурга колядує і наврочить цингу,
Допивай свою граппу та чухрай собі в порт…
Обережніше трапом підіймайся на борт….

Це лише лиш сироко пісок хмарой жене,
Це на серці до строку туга, як і в мене…
Це попкорн в божевілля зводить світ крадькома…
Це російське коріння розбудила зима…