Я б з вами жити не змогла,
та все частіше в різний час
таємно згадую про вас
з зачудуванням і без зла
між хвиль тепла.

Хоча між нами вже – світи,
думки про вас – старі й нові –
неначе спалахи в траві;
в душі старої гіркоти
вже не знайти.

Те, що минуло, серцем звеш,
бо досконалість ваших вад –
одна з хвилюючих принад,
якій пояснень не знайдеш
і з тим живеш.

Хоча боргів давно нема
(за ту обіцянку, за блиск
уповні сплачено колись),
несу минулому дарма
дари сама.

Зірниці пам’ятних утрат!
Вони миттєво обпечуть,
і не дано тобі забуть
сліпуче сяйво їхніх зрад
і їхніх вад.