Нитками подій молоді фотографії вишито,
там блискітки щирого сміху мигтіли для камери,
а поле вчорашніх життів вже спрацьоване й вижате,
і ті, що сміялися, де ви – дзвінкі, нелукаві?

Життя – це в розколотім дереві рани підсинені,
напливи кори й зашкарублості, мохом устелені,
і тягнуться душі, ображені, розполовинені,
до теплого неба гілками із цятками зелені.

Що є і було – це подружжя, навіки розлучене,
не вхопиш минуле – воно незнайомцем цурається,
ці люди на фото – які ж ми були ненаучені,
коли ще не знали, із чого майбутнє сплітається!