По-кошачі плачу від втіхи
пізнання абсурду життя.
Якась нетерплячка у цьому житті.

Не мудрячи пирскаю сміхом
після відкриття страху смерті.
Хижа смерть виконує все.

Лячно жебрачи, яснію у щасті
безпам'яті після забуття матері.
Гріхи батька не пізнав.

Сьогодні Різдво, тому чергую
порозуміння зі зміною масок
на маскараді думок про колись 
забиті в живі кінцівки ржаві цвяхи.

Зазубрюю результати переосмислення
себе зовні свого тіла, одразу після різкого
удару брудним наконечником в моє серце.

І мене теж чмокнула в щічку
приємна Маруся,
емоція самовираження.
Я здригаюся, розіп'ятий
на дубовому хресті,
вирячую очиська.

Афектами голосів обезболююсь
заради  досягнення інтимного успіху
душі, раптом в єралаші перероджуюся
в нематеріальні іпостасі.

Переглядаю враження від розвінчаних
снів у світі вдалих чудовиськ. Зникає сплячка.
Осмилюю блукання  серед невидимих потвор, переіначуюся у собі через листи до себе.

Терплячи біль, лаштуюсь добре за ноутом 
для опрацювання ролі внутрішніх химер
в своєму смартфоні. Читаю "Отченаш".

Міркую над масовою агресією в месенджері,
а у серці смертельна фантомна біль,
а тут палач ще раз утовкмачує в мене
гостре лезо і ріже на шматки.

Крячучи, сварюся з насиллями
і утрачуюсь зі своїми жахіттями.
Завбачливо науськую себе на бунт
після наруги наді мною в бараці
заради персональної дригачки.

По-котячи, у самопротесту проти потягу
видурюю тихеньке самовиключення
із жахливої події в інтимі.

Транжирю станами розкаряченого на хресті
для  обезболення самого себе на роботі.
Доглядаю свої переляки після перелюбів
з проваллям в цноту. Боюсь шабашів провійїв.

Засвоюю первинні відчуття перетурбацій
в самому собі, а тут сусіда  ще міцніше
пригачують цвяхами до хреста.

Вирізаю в собі гріхи війни та
ретельно замовчую їх на допитах.
Уся вояччина на хрестах висить.

Відловлюю в мережі чужий досвід вдалого саморозплачення  в системі. Мокрі козаки.

Відображаю в останньому слові на суді
чіткі орієнтири самоморалі. Чую якісь балачки.

Проте розіп'ятим на хресті
моделюю з себе  удачника
для зберігання добра моєї сім'ї.

Я  в маячні мас і навколо фільтрують
мої можливості через потреби виживати
в бідності в кишлаках на Божій річці.

Сам перекодовую смисли
після творчого розшаровування
на різні самоосягнення.

Я тільки дивуюсь від свого
вчителювання у містечку
дитячих заворушень, де все без обмежень,
де все без просторів.

Чомусь обпалююсь прагненнями
та відразами юнаків. А дівчата сміються.

Розчулююсь від втрати самого себе
так, що виступають сльози зі слів.
Будьмо! Будьмо війною з собою!

Охороняюсь від зглазу секретами
та таємними закладками в своїй реальності.
Живімо! Живімо надбанням в собі!

Невидимі відчуття виявляють табу у звуках.
Засовую у карантин духовні віруси-виклики.
Я відчуваю насолоду від самодолання
карного кодексу своїх гріхів. Творімо!