Спекотний день. У парку навіть млосно.
Повітря — мов вода в Дніпрі тече.
З високих круч як на долоні острів*
Й Лівобережне Києва плече.
У мареві троєщинські будівлі
Пливуть мов білосніжні кораблі,
В таку спекоту зовсім і не дивно,
Що майже не торкаючись землі.
Ба, навіть голуби, до всього звичні,
Не просять їжі і не пристають,
Фонтани обліпили всі столичні
І теплу воду безперервно п'ють.
Серпневе сонце в небі так палає,
Що спасу навіть і в тіні нема,
Бо це ще літо, якщо хтось не знає,
А осінь там, попереду... Й зима.