Грона юності. Світлі голови.
Темноводь важка, ртутне коливо.
Березневий лід збереже на дні,
скільки скрикнуло, скільки втоплено.

Нещасливий час для відродження,
мерехтіння сил, духу рвійності,
нещасливий час бути впоперек
парадигм нових, кровохмільності.

Так призначено – бути зайвими,
згинуть з коренем – так наказано.
Не затулишся, не сховаєшся,
ти – із міткою, вже пов’язаний.

Ти учора ще був апостолом,
малював шляхи, правив цілями,
а сьогодні ти – серце загнане,
у облозі ждеш, під прицілами.

Не сховати цвіт твого розуму,
твій юнацький чуб – в небі брижами,
благородний дух – перший ворог твій,
з головою він тебе викаже.

Подивись – здаля насувається,
невмолимо йде брила холоду,
підімне вона щебетливий гай
і стинатиме світлі голови.

Це епоха – та, що судилася,
п’яним гульбищем розколихана,
забагато їй твого полум’я,
забагато їй твого дихання.

Ця повія йде вихилясами,
і шляхи її всі прогалисті,
і несе вона жертви обрані,
як брудна раба -- богу сталості.

Так вродився ти, так судилося,
що життя твоє –бусурманові.
На олтар лягли срібнотацево
ваші голови Іоанові.

Не розвидниться й не розвіється,
перекрито чотири сторони.
Платять тисячі задурманених
міліонами замордованих.

Хіба відали ваші матері,
що для ваших тіл ниви зорано,
що за гріх чужий вами плачено
все червінцями з крові-золота?

П’єса скінчена. Уклонилися
цьому світу й його гостинності.
...Імена глухі розпускаються
сухоцвітами безпровинності.