О, фортеце, покрово черлене,
добре слово втридесяте шепоче.
Тотеме, мене обернеш в петрень,
про те по-двоємось схороне-смерте.
Соколенько-орле моє,
окропеш червнем боже деревце,
в серцель предко-дорожень.
Роте, ой, той невольне жеборе,
себе ж не ошкребеш, перенесене
земле, в червневе, не все
це втерпне  словом в сонет.

Цей провод в острог не дожде  крох.
У мене, все змете, горем, - вересе.
Совєтно-бердосне, чого верещеш,
непотребне впоперек в чорне море,
не завале мене вогнем смертей,
не скоє, не перемеркне озоре,
не з’єднає окреме в цей
феєр-фермент, Боже-оскоме,
все переповнене й вже зречене.
Що ж, особове, перемножрете
обережно громовержнем-троном.

Жереб з непокоєм, Гомере,
з сервером Гете, Шевченко,
Переоборетесь в моє
розсерджене передсерце,
в моє зморене дєло-слово.
Оголошене в фейєрверкер,
просперене  слово Толстого.  
От, мор з текстом,  от  центром,
Розпороте, головне розорене,
це шось шепче соколе-хлопець.
це добре оберкове полотно,
ой, репресне слово, лепече-стерео.

Померкне з протоколом прем’єр,
полохове, погромне, пожерле Доном,
ще вшосте зрешетне, все переборене,
цей герць в перемелень зболене.
Ой, доле-хвецьнем, орле  веселе,
толоче поверх, блефо-море скорене
з Бертольдем Брехтем говоре охоче
про ферзь, про сховедень-оселенець,  
не повщезнем вчетверте в ведмежне
море в модерн-зело жертвене.

Оце, ще дещо провернемсь
пером в огнець-берлеш.
Це ж моє, орле, Європо, ще  
громовержець Зеров зов’є Зевсом
Богове повне чеснот добро
з речень з потвержденем,
бо є те, холеро, болем, що є
щедре, стерво, з червонцем.
Бо що не схопе репортер
з теплом одолень, то все.

Обжеро, московне, ось поновлене
перетроєне море Антоненкове.
Передвоєне болем Домонтовне,
прогресне, рецепшорне.
Переодне і непомерле, Євгене П.,
промовлене до мене твоє горе,
космосе, розсвердлене горном.
Що ще побережеш, те-сеє,
но знедщельне перо Семенкове,
ще престол  подекоре, переверне
в тотемне повоєводе з оркестром
холодне, золоте слово,
що легко бреше про все.