укр       рус
Авторiв: 412, творiв: 40833, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Опубліковано: 2020.03.20
Роздрукувати твір

Сергій Негода

Палаш  Лугані

В акурат, тут закуска, русява-замазура, уваж.
Ян-жак, гайда, ух, чуйка,  - братуха-брат,  - ай, красава!
Байстря таланту,  там людям - жах!
Яка яскрава мрія - Булава! Хватка! Як чукча якась!

Подивись собі в очі, - одні сичі і сови, -
сизий попіл, - допоки їм крові?
Виклич ці сльози з рійби-грози,
з-від сивих горбів викричись в грім  грози.

Відігнув крутий хрумик схизм книжний,
Він успів, в згустілій млі склубів грім дзвінів.  
Від тризни приспічив усім в нужді при дівизні.
В крутизни булінг звів січ вітру, зіпрущивсь, спітнів.

Як казав Вандал - мура! - Лягаю спать.
Бувай, пацюк!  Ляпнув.  - Ать, юха, галайстра!
А тут якраз на зв’язку  пушкар. - Удача!
Я зараз зайду, - спалахнував курсанту наряд.

Дощ-робінзон! Кропить лихом.
Хто по тобі ходить тихо-тихо?
Світ криком мітить! Свистить снігом!
Клопіт,  тобі позичити, - ні гроші, ні зодчих!

Відсурилівчись, гнудімили  губки, зувівшись,
Мій біб зщучивсь під ріку з білизни випихтів.
Увічливив син мілизну спіднизу, вітрику-вітрик.
Увірвишивши пітьму вітчизни, відбубнів і стизудів.

Трясця, зашкалуб у гунях, -закоцюбнув  сурмач.
У батька  завтра караул. Скрута,  спрага- бурда!
Апарат шалапута!  Самсунг! Тямущий!
Застряг жартун в бакаях. Гаряча Лугань.

То, хто по тобі, ріко, добро водить?
Світить золотом дзвін на війні.
Він голосить про біль проворних вдів.
Ти ж бо - на голосьбі!  

Узбіч трутизн і ритурнів зігнув стимул Почийну.
Хвіть-швіть, трусь-рдузь, мульк-журльк-бульк.
Струхнув з пурпуру мій куркульський світ.
Будист щілучив мудрість: здурніти і викругліти.

Пальба в канавах. Залпами палять. Курява гармат.
Гультяй,  як  сяк-так! - Булат!- Взять  на таран! -  
Напантрував заблуд в яругах. Мука  - земляк!
Сяюча рута на губах. А паща - така, як руна- паскудна.

Ти ж бо - з топів, з вождів! Потіш!
Потім доспиш, потім. Поки діти пішли
під свист. Дідько-бомж вигріб  з торби
Божі Брови горобців. Від боротьби спрокволіли.

Хлюп,-блюх, - хрюп,-пурх, - грімуск фріутлий.
Ти хурцизнику, від шумних ріднихів фудзілів.
Пунш душі і скупий нурт збругнув прудку нічку.
Утчу-спіритку, виучу гриму сунітку, з дубликів.

Хватка-каюк, - затуркався, задратувався, -ганьба!
- Дай, акумалятор, мужик! Пастух  в сап’янцях?
Задмухав чурай в  гарячу трубку та  нюхав табак-духан.
Заслабнув, натряс закаблукам  в буйну драгву?

То ж довго би пожили ми. То ж просили всіх,
поки поділ гіркий - ні!  Чи тобі від гольтіпи
в солодкій смолі, - пиріг і гіркий житній хліб!
Просити би, вірити би, молити би, пожити би, -
І ні трісочки, ні лози, ні води, і ні хлібинки.

Свічку згриз,  з вуглів бузувір усіх укусив  і злу зміюку.
Відсію з призьб київську пилюку в гризьку Різдво-ріку.
Млію з успіху влитись в ритм лугів, в пух слів, - цить-чіть,
Мрію вишити з  прибутків мітчику вилиту живію,- цить мить.

Сушняк . Жадання жрать! Як там чагар? - В бур’янах Лугань.
Була стандартна напруга на шнурку,  так глушать! Дюрка!
Так засмаж, рубака, зажарь! - Зараз, взяв напрям.  Задуха, задуха! -
Злякався?  В руб’ях  Самсунг взяв сажавку.

Кричить криком, біль, ти  хворий!  - Що ж, підходь, -
діло зробиш? В тім бісить ворог в істоті.  Ти звик.
Повір, біль істоти, як сіль,  як хижий звір, - всіх з’їсть.
Смик. Чмих. Пчих. Квік. Довгі сотні підошов цілої роти.
В тілі - цілі кості - в спині болить тобі,  колобить  ноги.

Клють-круть, і білий тітчин  кіт Сізіф  звітрив з юрми.
Він, діючи при інтуїції, при крутизні збучнув у спуск.
Із діжки упівсвіту шпулькнув  зжутлий  нюх, брюх!
Хмлинув   у визубклу річку цілий кущ-бітум. Літун!

- Малюк,  - за п’ять штук!  - Даю русака!
Ах, тарадайка, - Зашквар! - Дай чай! Замаявся.
Заб’ють закарваш нам заплави, завалять.
Там звалять палац. В наступ майнув Хвастун! -

Твій прокльон до всього звик. І що хоч, вигони сіль водиці
з криниці. Розгнів скоїв в дворі - до білих світів, -
отой твій Львів без Жовкви. Сивинки волос з молодої голови.
Від хохітви твій ніс сміливий  городить борозди з короної біди.

Шпудькнув пунчик гніву із сиріт з бріхунців.
Звив від сміху гучних любзичків стрішкурність.
Збив тугі і мутні, утішні кішучки дурних і глухих.
Бій-дідусь випив грузьку ріву рухливу хіть-цідь-ріку.

А  там з-тута в  напряму! Бабах! Бабах! -
Влучай! Там!!!  Халупа - жак- упала! Урвав зашквар!
Гультяй  зажмурював  чарку. -  Хавку, дай, штукар!
- Включай  уяву!  Працюй  вся хура  зубами.

Ти викинь з пісні  сміх оцих слів. Ти схотів. Ти кошик грибів з’їв.
Той, хто проговорить років зі сто -  ніхто і ніщо, поки з гнилого
повидохлось зло,  щоб ти,  діброво чула, що  ліс говорить.
Своїм голосом  біль річки мовчить,  мій світ сорок літ, -
і догори його, поки мій золотий вік! Ріко! Ріковіщино!

Удвічі в грішку успішний дідусь-живідусь грузивсь.
Витурупівшись в гучні мужицькі ружі білу віч.
Дідусь, діду більмуть цю фініфть в руський міф.
Чи від диву чи з-під гриву в смуті, хулі вузький.

- Заплющуйся, ай-ударяй! Заряд , журя, задуй! Зусюда!
Скубнув чуба курсант. - Вусляр!-Балакун! - Загуба у нас!
Джамар у хащах, - загуркала  файна учта, -  
Юрма завзятих рук - в дзбан!  Тю, бузувар!

Виклик мітли з Вінниці до мирової вдови.
От чоловік! Родом із чортом, поколов ноги в ниві.
Білий дощ пішов своїм голосом війни.
Годі, голі соколи, - ось, воїни, - ось, їм мир і коржі.

Тю, різкіш міжубнув блиск із зубів в ґудзики.
Свідчу твій усміх з війни, будь би сріблу лику в піфію.
З дубини-худини сивизни тихіший пікнічний вій.
Щільніший тризубів, хутчіший, ніж  світлій дуб.

Наша служба - караул!  Баюкай Лугань друга!
Застава, Чапай, ця дурка, айда, в сарай! - Гнюкай, дундук! -  
Страх зажував, - заслухав! - задурюй сталь-звук! -  
Завзятття! - як зафуркала, - бляха-муха, - аж  засмагла рука.

Годі, сміливі! Один він гість! Ти би й при пості.
Ці босі щиглі з висилів, ось,  біжить сміх в шкоді сліз,
з золи вилізлий, - ой, - ці моржі-бомжі мостові.
При добрій годині - по спині. Ні! Ти? - Добрий гість.

Дух мій, мутнішуюсь в  трішку, ти ідилічний,
ніж хірургічний ніж, гучніший, ніж   цинічний  вірш-куліш.
Привіт, примітний улітку, вдивижу хруск хрустіти.
Іду чіткіш, упрічнивши лутчиші звуки в сюїті.

Жага  пузата! - Заглюкнула  думка! - Давай, Самсунг!
Трупам являюсь, нам,   трутням,  - на шлях,
-Ай,  жартуй!.. - нам’ята цяцька, жура замурзана.
Ця курява зламала дуба! - Наклюй у вуста!

Збиті синці. Кривий ніс. Сором по пиці.
Кожний  з’їв би мішок солі. З ким би пожити би?
Чоловік з чоловіком - світлі голови - діти мої!
З чим битись, щоби їсти!  Під носом сміливий син втік.

Нашуткувався,  гуляк-чудак, - ай, красава, жартун!,
Лукава луна. У скалках шмяття - красава п’януччя.
Кум! - залягай! - Кума-а! - Вуста аж  пахнуть, вуха в’януть.
Забряжчала  ця грабля, задзявкнула час вража  куля.

Ти свій гнів … Свистом - зойк. Піп піпіп!. Кричить.
Вони до півріки жовті, - в півгороді, мов  шило-шпилі. -
Звідсіль швидком добіжить, бо в іншім півмісті -
розкидьком шкітчі, кишить в корчмі від цих ножів.

Кубічну піхву-цих співів, в юмбуль відквітнути б їм.
В живішу, в стріху-північницю відчути, згнічлу віхулу.
Знімчитись в умнішу свитку,  і знітитивсь хрумтіти
в  хмурнішу  щічку, -  цілуюсь підткнутий в грізну мітлу.

Вражався в гущах  галайк, як за найкращу,  гурман сумував,
бухнув  задарма гультяй в байрак .
Я бачу стару хату, там  дах палаючого палацу.
- Гряк!-грюк!-глюк! - аж   забава вухам,
жак-гарчук прухав байрак в гущах . Галайк!

Пробігли промиви борозни в полі озимих.
В цій сивій сині вічні човни і совині обійми.
По ширині низовин розмиви січних мілин,
до відходів твірних з тишини від громовин.

Ти, кмітливий дідунь, нуднішую увіч в скідлик вусміч.
Чи ж ти підстрільнув  річки-вічищу і цілу мітру лугів.
Ні, грішу в гіркішу, під трійцю візьму їм півлітру.
Біль мій віщий, ніж в бруднішу з мітингу угрітий сич.

В ярах азбуку акул  мантачать. Аж запах букв на руках.
-Грюк!-грюк!- грюк! - бамбула бацнув салют.
Гулькнув у сварку баб, -  загуд загал, - стукнув  і згулькнув.
Жвакнув сурмач  в загуслу грунь, груба грудка - в гурт!

Видноти. Висоти. Простоти.
Кривизни чортовин в подорожній імлі.
Тісноти. Чистоти. Гостроти.
Околотин сірих ворон і гордлиці-стовпи.

Мутнів луск, струпів у відмітину людині у вусі.
Тутички чіткіш плутив псих, любішу бринив в брюсі.
Ти смугліший в тілі, дідунь, звільни румбу і міцну в ділі.
Ти висунув скіфську трубу, здудів її  в  суху руку.

Жмут каркнув  байдужий звук, так байда махляр, ай, губань,
Куля дзявкнула в чавун, - зрання вульгарна  дуня!
Шляпнув  байдарку в Лугань -гульк-бульк.
Бунтар жваво раз-у-раз всю  цю ладдю,  
як фудульну бабу-старуху  шамнув.

Нічиї горні повзводні потрійні коні з двірні.  
Біг дітвори, їх сорочки мов зорі лопотні.
Стій. Свищ при дорозі, ці німі гольтіпи  гільз
сивих стовпів. Чорноти.  Звиті долоти білоти.

Діду, твій піт вискрізнивсь з усюди в буйний дим.
Сивий біль виднівсь у вічі, здурнів твій сумний  ум,
Він  зумів би, схмурнівшись, і в тіснішій  ніші схудіти,
Мій син, ти в джигітську січ збіг, у звуглілу суцвіть зібрів.

Вража зграя зашурчала в наступ.
Басун  аж впав в калюжу, вся твань на вухах.
Гурма хмар  булькнула  краплю  глузду.
Шваляй, - чума, гаптару, давай, чую звук.

Житні і рідні відзивні, гой-голі коси іви.
Сироти коло тополі.  Хлопці в броні спожитій.
В них очі - вино, сірі, прості, крізь оси з-під шпори.
Обіч, ці кості волів і корів, хоч торкнись, - повій, моїй волі.

Там буча, -  атака румака на  баняка.  Атака! Ата…с.с.с
Як зум-талатай, там  бабуня в  чуттях,  - для  балакух.
Нна! Удар - в  юрбу, - абсурд  на щастя з гряззю!
Пушкаря  - туман в смугах забурхав, - яка там трясця жбурля.

Їх товстий живіт, і в роті липкі, золоті комфорти.
З нього вийшли добрі й криві гроші.
Ні-ні! Ці чортові повні торби від чорної злості.
Нові торги з домовиним ділом і кишки голодні.

Дідусь вибліднив з усіх, вичувшись і виуздрітившись.
Син лютів і гнивсь з північних вітрів вибив всю дзюркіт.
Ти, цю густішівуль  Бугу, здуй в лихую сіль бідую,
Дідусь блідужнив  усю білу квіть, здухнівшись  в ріку.

Стусан-живий!-штурхан-ляпас-жвавий!
Душа, як папаха, в шрамах, -  так, владу Бурлак  забавляв.
Я  бачу, халтура, - як махлював , ай,  яструб-лазутчик.
Сумна туга  напатякала,  зачалапала   в багряну Лугань.

Нічого собі, горить з-під гори, мов вовчі шовки ловчих.
Озорини. Чорні Кощі сивіють. Моложільні сніги.
Дріпотіли поки дитино, покіль і покіль.


Шусть, шасть, шурх, - вся ватага  стухла.
Жаль в лускача-духа  суха тяга, якась прудка.
Як бахнув юнак-баламут в балухи.
Ця пуста  балалайка  скрутна на хабар.

Хлопці, ви в вісьмох, з розвідників, з Широччинни!
Чи зміг той дід-посміховисько від шістьох обійм зкучмивітись.
Від бистрин до стойми сосни в просивинному просторі .
То він з Ріки! Ріковіщино його полів, моїх рідних живиць оживив.

На шлях! На путь! - Шпарь!  Патлач!
Як  тарахнув, - паскуда!  -  упав куркуль в сукровицю.
Забабрала знахарка багряну пляму.
Та й зараз в гарбуза така рясна гуддя…


________________________________________________
*„Творчість — це просто створення зв'язків між речами. Коли творчих людей питають, як вони щось зробили, вони відчувають себе трохи винуватими, тому що вони не зробили нічого насправді, а просто помітили. Це стає їм зрозуміло з часом. Вони змогли зв'язати різні шматочки свого досвіду і синтезувати щось нове. Це відбувається тому, що вони пережили й побачили більше, ніж інші, або тому, що вони більше про це думають“  Стів ДЖОБС.

2020
© Сергій Негода
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Написати відгук в книгу гостей автора


Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2020 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні