Втомився я вже від «дарунків» долі.
В наш час на них багаті врожаї.
Усе життя, так сталось мимоволі,
Чужі проблеми маю за свої.
Мені несуть їх з ранку і до ночі.
Хтось – лиш одну, хтось – купу в лантусі.
Проблеми люди віддають охоче.
Якби всі брав, то віддали б усі.
Як віддадуть, полегшено зітхають
Й зникають швидко, мов прийшли вві сні,
А через день настирливо питають:
«Ну, як ти там, вже вирішив чи ні?
Чому так довго? Мені швидше треба!
Це справи термінові, що не ждуть!»
Цікаво, якби видерся на небо,
То навіть там, мабуть, мене знайдуть?
А час іде, роки, мов віск, стікають…
Їх стільки, що втомився рахувать!
Проблеми ж власні, ті, що сам вже маю,
Захоче хтось за мене розв'язать?!