я не маю до себе жалю, тебе просто не люблю
у сорочці з крапиви ми були колись такі красиві
кожного літа на дачі, це було і не з нами наче
ця крихка свідомість, холодна земля – це все зовсім не я
ми відгадували кимось вигадані слова, за мерехтінням зірок слідкували
навколо нас були руїни імперії, немов після навали
зачинені фабрики, пусті полиці крамниць
ми змушували себе щоранку прокидатися силоміць
вдавати, що це тло, поділене на квадрати,
хоч якийсь стосунок до нашого життя може мати
між крамницею та боживільнею, що відпускала
своїх постояльців на вихідні,
ми залишалися в центрі кола одні
ти казав, що це все наснилося мені, якщо вколоти лікоть до крові,
ми будемо справді до свободи готові
якщо вгадаємо всі закреслені літери в слов