укр       рус
Авторiв: 415, творiв: 44153, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Опубліковано: 2019.11.06
Роздрукувати твір

Олексій Кацай

H+

А мені не вистачає океану,
що не знає ще човнів і маяків,
що вилизує до піни рвані рани
від комет упалих з неба й обріїв
язиками хвиль торкається лякливо:
бо, як тріскається небо вирове,
йому боляче. Та з болю неквапливо
до світила виринає щось живе.

Ще мені не вистачає узбережжя,
що вгороджує у хвилі кігті скель
та й підтягує до себе обережно
неоглядності пустельної пастель
і, розпливчасту, шматує аж на бризки,
і випробує прибою перший рик,
і впускає мимохіть краплинок низки
на хиткого суходолу материк.  

Ще мені не вистачає суходолу
з ліз аортами й кровинами калин,
зі снігами гір і ручаями долу,
зі слідами не впольованих тварин,
що навчились потаємно й непомітно
оминати 3D-друк архітектур
хмарочосів і церков, з яких тим видно
небозводу чи то купол, чи каптур.

Ще мені не вистачає небозводу,
отого, з хореографією хмар
у новітній геометрії природи,
котра простору площину гне й тягар
крил плечам дарує, зрушивши облоги
атмосфер, де, непокоячи когось,
в хмарах спокою сплять блискавки тривоги,
що пробудять видноколо вже ось-ось.

Ще мені не вистачає виднокола –
урочистого кордону таїни, –
що блакиттю випинається спроквола,
розгорнувши на орбітах вишини
траєкторій майбуття небесну мапу,
де позначено захмарний краєвид,
а прискорення м’яка і дужа лапа
вже викочує з-за нього Сонця схід.

Ще мені не вистачає зірки Сонце,
у галактики закинутої вир,
в котрий кіборг у фотонній оболонці,
що гуде від зіткнень атомів і зір,
лине вперто, невгамовно і невпинно,
за опаленою мрією слідком,
а у затишному всесвіті людини
досі ясно щось пульсує маяком.

Тож мені не вистачає ще й людини…

2019
© Олексій Кацай
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Написати відгук в книгу гостей автора


Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2024 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні