По усім усюдам – коливається місяць - ніч.
Я скривив кислу міну. Розгорнув свою карту.
Дивлюсь перешийок річки. Водокачка.
Зняв полуду з очей – на опорному пункті.
У три рази гроза в один грім, – і як лусне!
Хай тобі в біс! - І вкотре, як лупоне! - Трісь-трісь!
Осколки пробили помийник, - і вода тече.
Хай йому пек! – На усі сторони- грім! – Отакий!
Дрижаками простір трясе! Я себе отрусив.
Ну, хоч вовком вий! – І гарк-гарк! - Бах-бах!
Гудить у вухах! – Чую, зв'язок. - Піфагор, Піфагор!
На звязку Піфагор! - А де доповідь! -
У носі свербить, в роті дере. –
Піфагор! - Так, - на зв’язку! -
Ти, чо, там? - А ні бе, а ні ме! -
У мене тут, у вухах - все гуде!-
Тут є святі, тут ліплять полуторні горшки,
а ми – усі пітні! - Шукай милостиню. -
Коли наші заспівають коломийок? –
Пиши: 45-67; 89-97; 65-67. - Як прийняв!
Гаразд! До зв'язку!
І тут одразу одним махом
зносять лівий опорник, -
Се..-е-не - не...ма-а-а, - а як ще вдихнути? -
оце,- кібець! - упав, - в очах білий зблиск, -
нічна гроза! – у вухах, - все тіло гуде!
У-у, ледь скорчівсь, -
я на самому дні чарівного Донця, -
отака ніч при дні,
отакий увесь час -
наш луганський Донбас.
Підняв голову догори, - маячня і туман, -
одна нога тут, - а друга нога там.
Сіверський Донець повний туману. –
Ну, сказитися! - Упали стовпи.
Немає проходу вперед. –
Лежать голі дроти!
Ні сюди, ні туди. -
Залягай і драглій, - де тут лігвище? –
Накривають свічними мінами, -
а в очах пече, - не відчуваю рук.
На серці коти шкребуть - де мій автомат? -
Од, ці пройдисвіти, - на понтах, -
відпрацьовують перешийок, - водопровід.
Од душі во гніві - ясний екзерсис, -
я – заліг, і торохтить на повну - кулемет, -
ох, місяць, наче рак, на мілині в оберегах, -
моя зброя зі мною -а карта де? - на місці.
Я лежу під ловитвою куль, -
не вставай! - лежи! - нюхай зілля.
З’їхав з глузду за чорну годину.
Цей любисток пахучий, -
у братів-мучителів! –
а які – криваві глисниці.
Де, бінокль, - зараз побачу, -
їм цей номер не пройде, -
як! – ці бісівські невігласи! – точні!
Всіх поклали на лопатки - і тиша, -
кукурікають червоні півні, -
Це-ей, - ну-у, почекай, - зараз,
як вріжуть з 152-гармати, -
А-а-а, - встиг роззяв рота, –
підніми голову, - у диму водопровід.
Рознесли в пух і прах.
Все мокре! – Все горить!
Розірвані дроти на стовпах.
Віддай їм чорний хліб, -
з луганською землею, з полиню гіркою.
Світять одні ребра будівлі. Бери сало. Поїж. –
Від спасителів спася. Пий воду, - в ній струм
вітрів з напругою хмільною.
Пий. – Давай, будьмо! –
Хміль з Хмільника! –
Хай би ще отак нахімичать!
Ці колисоньки зранку над нами висять, -
бач, родимі плями плавають на річці, -
бач, які - прожирені барвами, -
не вставай, - лягай, - у букети, - почекай, -
так, вони це - для беркутів.
Оце, бач, зверху справа, -
орли прямовисні - два дрони,
По гарячих слідах сова розправила крила, -
а над ними ще дрон зависає. –
Не виходь, чекай.
А зліва - живописні краї, -
на заставці Трьохізбенки.
А то там, далі - шлях на порожнє Лопаскіно,
А туди, дорога на старий Айдар,
Глянь, усей поліг ліс, як порубаний.
Наді мною парять два дрони-соколи, –
отут все отаке, дідівське, -
без докорів, і без виснаг.
Що й казати, жирні їхні чмелі, -
такі гонористі, - та, чухайте звідси! -
якісь п’яні, - так, наводжу лазером в дрон, - Єс!
І другий - прямо в нутро! - Єсс! - Готово!
Присмак води троглодитний.
А в очах моїх – одні вужі –
чорніють червоні зерна. -
У тебе руки не сверблять від мурашок, -
намасажені пальці від стрільби печуть,
очиська вирячені, ніс запирханий.
Там за рікою - ворожбити боїв,
ми – для них - як мухи в окропі,
пообпечені вилупні, отут вони, -
ми для них зовсім невидимі, -
на сльозах у Донця видно Місяць.
бач, он, як мак цвіте з сіллю в очах, -
окопалися на околицях до семи потів, -
ну, як каже комбат,
держимося, - за землю зубами,
бо отут нам всім бути.
Піт у серці моїм, - уся чорна душа,
- ай, пішла ти в прірву! – рятуйся! -
я втомився страждати у спеку, -
Вибух! - під три чорти! -
знову вилазити під ниточками розтяжок, -
кругом висять міни – чого доброго! –
які ще пілюлі ковтати, -
може краще сидіти у хліві, -
підрізаю свіжу траву, -
як тут ходить все ходором, -
і по всіх усюдах колючі шпильки,
а ти увесь обвуглений,
як бродяча собака в реп’яхах,
плутаєш номенклатури карти
і плентаєшся в чагарях, як сухар, -
бач, чорна-пречорна кішка
пробігла повз...
Розігнись, - чуєш, якісь голоси, -
Що там? - як там спереду? -
Бачу, якісь добрі афродитки.
Ти бачиш, он кишить кубло змій, -
біля квіток ненависті з білих очиськ,
ти - на боці нових зловмисниць.
Таку ненависть у пеклі ще треба знайти.
Отут у них - розведений рай і всюди воля.
А там довкола них – фіговий туман, і флюїди долі,
А нам лише це небо, - для наших дітей – да, цить, -
Знову піднялись беркути, - ой -, тьху, які - комарі!
– хто це лізе? – печенізька змія, - царство небесне.
Голос вітру і дух вогню, - як з віршів натхнення і слави.
Раптом – тиск у вухах, гучний грім з гармати! – зблиск!
Озлобилась тужна сила вітру, - сирота пошукає себе.
Ми оглухлі від грому, - оніміли, - і ковтнули трави.
Чо ще перти сюди, показилися від злості, -
шлях підірваний до переправи, - я з пекучими руками
від пречистої весь у землі на собі – і це не назавжди.
Гамселять ці прокляті!!! Лякають зайців!
У степу, - пробігають мурашки, - а де невиспане щастя.
У відповідь - мовчазна молитва, - там розвідники –
з нашого боку, знову виськає міни і так без пощади.
А щоб їм продавити усі святині, - за це каміння.
У тебе одна мозолиста рука - на всі триста кіло.
Зависоко нам пекло війни у затоптаному раю Вітчизни.
Схаменись мускулистий, тут при нагоді,
із твоїх охимерених хистів станеш притчею,
як оцю біль ще споживають авантюристи,
а їм наш народ платить за кожне лихо,
за те горе, що покладено в труни.
Кар’єристи-сепаратисти, - прикусіть язика! -
оце ваша окровлена оковита!
Розбомбили в аїд водокачку, -
і пісні – одлягли в усі душі, -
так в ночі згорів степ –
степ у чорній стерні
а ти в котре лихословив у битві, -
і пошився у дурні – не встиг! -
Хто – відповідав за прив’язку трикутника, -
Я! – в другому секреті, - А що? -
За точну прив’язку, - держи кардан! –
Як ти? – Я розібрався одразу, - по карті!-
ну-у, попали ми – ну-у, точняк, - в самий нуль!
Хай тривогу бажань проспіває мій гай у піснях Донбасу.
По дорозі назад за гонитвою втрат
йду на страх, йду на біль у семи мільйонів куль.
*********************************
Пісня ветеранів 8-го полку спецназу.
Так, ми патріоти,
так, ми ветерани,
і ще не таких співали! -
Так, ми бойові майстри в храмі війн, -
а той, хто із наших - і самий малий, -
нехай підтримає пісню нашу. –
Підтримуйте нас
світлі хлопці-брати
і милі дівчата-братульки.
Так, ми виходили з рівноваги,
Так, нас вибивала злість з колії,
Ми виходили з ладу, і кляли усіх.
Тепер, всім втямки, - ми разом з вами. -
Ми вірні Вітчизні сини і доньки
в тиші співаємо славу.
Підтримуйте нас
світлі хлопці-брати
і милі дівчата-братульки.
Так, йди, костомахе стара, геть!
Візьми свій ніж і ріж примар.
Ми, це танталові муки війни, ми - герць.
Ми, збиваємо пиху війні – вщент!
Ми випили гірку чашу – в терці.
І нам вільний час, аби жити далі.
Підтримуйте нас
світлі хлопці-брати
і милі дівчата-братульки.
Так, ми пам’ятаємо братчиків.
Вони, як і всі ми, пройшли крізь війни.
Так, наша, дванадцята воля без слів
кричала вперед, зривала усіх на страхи.
Ідіть до нас, ми беремось за руки,
аби бути разом і пам’ятати полеглих.
Підтримуйте нас
світлі хлопці-брати
і милі дівчата-братульки.
|
