Спекотний день не випалив блакить.
Вона, як ранком, чиста й ніжна-ніжна...
Хмарок лиш клин в блакиті тій летить,
Здіймаючи крилята білосніжні.

В повітря неймовірній густині
Стихає все, всі звуки, навіть слово...
Заходить вечір, й в неба глибині
З’явилась срібна місяця підкова.

Повітря не бентежить густина
Лише стрижів, стрімких обранців долі...
Минає час, і кольору вина
Стає блакить на заході поволі.

Пашить асфальт, тепло йде від землі,
Від клумб, залитих різнобарвним цвітом...
Зійшли у небі зірочки малі...
Спекотний день, гаряча ніч... Це — літо!