Хай там абищо!..
                        Я шалію!..
Цей світ мене
                   не зупинив,
хворіючи
           на ентропію.
Магнітно-імпульсних
                            штормів
навколозоряна
                    меляса
п’янить сигнали
                     далини
і падають
            краплини часу
в ліловий згусток
                       таїни,
в якому світлороки
                          гинуть.
А там,
        де рух ще
                      заслабкий,
вже синтетичні душі
                            линуть
у світ
      евклідово плаский,
в якому
         їх
           не врятувати
від пертурбації
                    на нуль.
Тож я
       усі координати
усіх
    інопланетних куль
кручу,
       як молитви –
                         відлюдник,
кочу
     в комп’ютери пришесть,
де розуму
            багатокутник
до сфери
            згладжується весь.

Там,
     в кришталевій сфері долі
патрульного
                рятівника,  
я перетворюю
                  поволі
всі паралелі
                на клубка
вузли.
       І ними
               витягаю
тих в інший простір,
                            в інший час,
хто сил на це уже
                         немає,
але
    хто в точку ще
                         не згас.

А потім,
          поки ще спроможний,
врятованим
               хриплю всякчас:
забрати з космосу
                         вас можна…
Але ж
       не космосу
                      із вас!..