укр       рус
Авторiв: 412, творiв: 41808, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Опубліковано: 2019.02.09
Роздрукувати твір

Олексій Кацай

Катаклізм

Десь на забутій
                    орбітальній станції,
у невагомій синій самоті,
інопланетну
дудлю я субстанцію
десь градусів
                до вісімдесяти,
яка пече, немов
                     протуберанцями,
зсередини земний мій організм,
а десь галактики
                      тяжіння бранцями
у гіперпросторовий катаклізм
течуть повільно
                    усіма зірками.
Й прострілений чорнющими дірками,
усесвіт наш всихає вже до дна.
І інопланетян нема вже з нами…
Й субстанції у пляшці вже нема…
А є лише пілот і космос п’яний,
що в дранті сидять
майже голяка,
яким самотина
                   так ятрить рани,
що аж вібрують
зорі й ДНК!..
З них витікають
споминки струмками  
в ніщо, але я ще живий, якщо
у мозку
         з пересохлими думками
на обрії подій
                 дзюркоче, що
людина – самозахисту система   
для космосу –  
                  який є бог, авжеж!
Та є для бога
                 все ж одна проблема:
й людина – бог.
Комп’ютерних мереж.
Два бога разом – я і п’яний космос –
програм і доль сканують буревій,
бо головне,
              щоб пам’ять не усохлась
у суховії жахів і надій,
а крижані сонця давали раду
собі у катастрофі одинців…
Дивись:
         підпиті зорі снігопаду   
вкривають гіперпростори дахів
і вогники проспекти обсідають,
і там, у місті хмарочосних призм,
крізь мерзлу шибку мене виглядає
коханої
чудовий катаклізм.

2018
© Олексій Кацай
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Написати відгук в книгу гостей автора


Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2019 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні