Небом, Землею, Єрусалимом

(це монолог головної героїні з фільму "Кислород", реж. І.Вирипаєв. Я просто його заримувала)

Бо сказано у писанні — не клянись.
Ні небом, котре храм Його,
Ні землею — підніжжям ніг.
Ні Єрусалимом — троном Його.
Я точно не буду клястись
Власним містом, в якому у літню спеку
Стікає розплавлений пластик.

І треба навчитись шукати інакші речі
Замість слів
і скласти
Серце своє
велике двуспальне ліжко
До розмірів потрмоне,
І носити його в кишені.
А в кожній людині є дві балерини
Її ліва і права легені.
Доки ти дихаєш — вони танцюють,
І серце отримує кисень.
Колись їх балет теж має скінчитись,
як закінчуєтсья теплий місяць.

І як схаменутись тоді, і довести
Що все насправді, що твої жести
Не гра у кіно. І що все зірково,
І що всі твої хлопці — не випадково.
І що кожен день — судний, і кожен — суджений,
Випадковим було тільки одруження,
А все інше — ні.
І немов Лілея у відчаю
Ти клялася земелю один раз
І небом клялася двічі...

Та, якщо клястись і не любити,
То це вже, вибачте, значить,
Що то ніяка і не любов,
А просто лайно собаче.
А якщо любити і не клястись,
то це вже німецьке порно.
Із теплого міста їде в столицю потяг,
І ти знаєш, якщо віддаватись усім,
а одного любить до нестями,
То це вже російський кінематограф
Із берізками і полями...

Тому скороий потяг просто тебе несе
Тому Він живе і навіть не знає про це.
І ти, відчуваючи в грудях кисень
і танцюючу балерину
вперше в житті клянешся останнім
що лишилось -
Єрусалимом.