Фотони гуртуються в грона
сузір’їв з ламкої слюди.
В метанових дюнах Плутона
згубилися наші сліди.

Читаючи космос ногами,
нотуємо зоряний лан.
Галактика ж повна чутками
про зникнення з неї землян.

Пульсує в навушниках: «Де ти?!..»
І мороком важчає крок.
По колу кружляють планети
окрай порубіжних зірок

Хода колесує спроквола,
та знає орбіт заводій:
історія зовсім не коло,
вона – центрифуга подій.

Бо в темряви й світла на краї
м’якуш не черствіє душі.
А мама і досі шукає
сліди наші на спориші.