Опубліковано: 2018.03.20
Поетичний розділ: Філософська лірика

Олександр Афонін

***

Морозний вітер дме весь час щосили,
Немов мітлою сніг сухий мете.
То чим же так ми, Боже, нагрішили,
Що ти зробив з весною щось не те?
Такого зовсім я не пам'ятаю,
Хоч перебрав всі спогади свої,
Щоб в березні сніги були без краю
Там, де дзвеніти мали б ручаї.
Раніш в цей час, на вже прогрітих схилах,
Активно "мати-й-мачуха" цвіла.
Чому ж зима все снігом забілила
І де його багато так взяла?
Мо', то й не сніг, а наші злидні й болі,
Що цій зимі і додають снаги?
А може, шлях суспільної недолі,
Що творимо собі, мов вороги?
Зневіра й зло блукають між хатами,
Добру вже сил немає хрест нести...
Якщо не буде миру поміж нами,
То весь наш вік і буде сніг мести.

2018
© Олександр Афонін
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/47402/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG