ГАДАННЯ Любові, київській відьмочці На ось карти. Гадай на долю. Юна відьмо, кажи, кажи! ...Кров на шпазі і два пістолі. Від життя сховаюсь в душі. Шум прибою, і вічна туга, І хвилясте тепло коси... Друг став ворогом, ворог – другом. Ти, що хочеш, в мене проси. Страшно й смішно. А серце Вія, Мов дитяча могила, спить. Знаєш, як я любити вмію! Голуби летять, голуби... Юна відьмо моя лукава, Мов столітнє вино, легка. Той, хто хоче багатства й слави... Чом у нього тремтить рука? Туз бубновий, пікова дама... Чорний Місяць упав на сніг. Яблуневими пелюстками Осипаю я струни ніг. Ну, чого ти, чого ти плачеш? Скинь ті карти, як білий плащ! Це ж не ми, це вже доля, бачиш... Це вже доля така. Пробач.
|