Якби це був дощ – то він зливою був би,
Він гнав би потоки обабіч доріг,
А так – налипає на площі і шуби
Пекучий обвітрений сніг.

Перон замело. Підхопивши під ребра
Дерева, гне вітер дубові хребти,
А снігу, а снігу з бездонного неба –
В безмежжя хіба що по ньому іти!

Зриваються напнуті в ніч електрички,
І колії стогнуть за ними услід.
В якомусь вікні на чиємусь обличчі –
Утома на сотню невибраних літ...

Іти у цей сніг – проникати крізь стіни,
Проходити крізь паралельні світи.
Якби це був дощ – він зірвався б і схлинув,
Остигнув, прийняв би покірність води.

Та грузне пітьма у м'яких переметах,
І світло ліхтар посилає врозліт,
Немов, як і я, все запитує: «Де ти
На цій розпростертій під снігом землі?..»