***

Де стільки болю – Господи, позбав! –
Усе, що є, то все – чиясь поезія
Або чиясь не схована ганьба.

Бо все навік минає, та лишається, –
Хай скільки б вод не віднесла ріка,
Бо зриме на незримому тримається,
На долях наших, мріях і кістках.

Боюся озиратися на пройдене –
Криваву ніч народів і племен,
Коли найкращі поїдались поїдом
І люто випікалися вогнем.

Хай є, що є, та скільки ще триватиме
Багнистий вік нахабної ганьби,
Коли стрічають день новий гарматами
І спати укладаються в гроби?..