Схилилась  мовчки  над  шиттям,
щоб  про  життя  своє  гадати,
про  те,  як  у  земних  завіях
гуляє  випадок-крутій,
і  проростати  відчуттям,
неначе  зеленню  крізь грати,
що  відповідь -- не у подіях,
але  у  нахилі  подій.

З   численних  збігів незначних
народжується  визначальність,
одноманітно  і  ритмічно  
стіжок лягає за стіжком,
і  світ майбутнього застиг,
іще  не  втілений  в реальність,
він  тепло  дише  позапліччю
і  лащиться  перед  стрибком.

Лункою  цілістю,  як  дзвін,
без  тріщини  дихотомії,
він  розтікається  в  гудінні,  
не  розшматований  ущент,
від  тебе знаку хоче він,
ти  опускаєш  долу вії:
ми  всі -– у вільному падінні,
це  -- пауза, ти --диригент.